Інфінітив є в реченні: Одходячи на спокій, сонце обдало землю блискучим промінням; земля на прощання усміхнулася - і потемніла. Хочеться самому жити й любити; бажаєш кожному щастя. Куди не глянь - скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом. Сплеснула в долоні, зареготалася та й помчалася буйними житами... Незабаром наїхало в село чиновного панства

Інфінітив є в реченні:

Хочеться самому жити й любити; бажаєш кожному щастя.

Пояснення:

Інфінітив це початкова форма дієслова, що має закінчення -ти, -ть; відповідає на питання що робити? що зробити?

Мне очень нравится ранняя осень. Это золотая пора.Деревья ми впитываются в разноцветное листочки.Солнышко отдает последнее тепло. Земля тихо и сладко засыпает под прощальный шум птиц. С каждым днем ​​покрываясь все теплым одеялом листочков. Я люблю осенний ветер, разносит по всему городу аромат осенних цветов.

Еще мне нравится ходить по опавшей листве, слушать его шелест. Также охотно собираю букеты из разноцветных осенних листьев.

Это время года очень яркая.

С каждым днем ​​все холоднее и холоднее, желтеет листва и не торопясь опадает, что его кто-то приклеил к дереву. Не люблю осень, потому что она всегда говорит, что надо учиться, ходить в школу и делать уроки. Не стоит давать, что это время года совсем мне не подобаеться.Ни, в это время очень много положительных моментов, например, осенью мое день рождения. Осень - необычная пора, сколько она дарит подарков для нас, очень много, а какие же они вкусные! Глаза разбегаются от обилия цветов осени: и красный, и желтый, оранжевый, коричневый. Идешь по улице и любуешься красотой и так любо-дорого становится в душе. Пришла осень! Мое любимое время года!

Мени очень нравится осинь.тому что там желтая, красный листя.а еще там засыпана листьями дорога.я с друзьями по дорижкам хожу.я люблю осина.

Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.