Розставити розділові Спокійне слово погляд увага так полегшують і помагають жити! ​

Спокійне слово, погляд, увага так полегшують і помагають жити!

Я вважаю дуже глибокою й точною думку видатного вченого та філософа Арістотеля, що кожна людина може зробити ту чи іншу помилку, та лише дурні й надалі обстоюють її, навіть знаючи вже, що вона хибна. Додам тільки, що кожен із цих дурнів по-різному нерозумний.

По-перше, є настільки вперті люди, які, навіть знаючи про хиб­ність своїх думок, через самозакоханість та егоїстичність напо­лягають на помилкових твердженнях, уважаючи нісенітницею те, що вони взагалі можуть помилитися.

Насправді я дуже часто бачу тих, кому важко, нестерпно визна­вати власні помилки. Наприклад, моя найкраща подруга Марія. Якось ми з нею посперечалися про пісню групи «Роллінг Стоунз», у якій вона деякі слова співала неправильно. І навіть тоді, коли я відшукала текст пісні та показала Марії, вона все одно пирхала й наполягала на своєму.

По-друге, бувають не дуже розумні люди, які, почувши певне твердження, починають направо й наліво поширювати його, не усвідомлюючи помилковості або примітивності самої думки. Хоч у такому разі вони, дивлячись на інших зверхньо, почуваються най­розумнішими, та насправді не є такими.

Яскравих прикладів цього чимало в п’єсі «Мина Мазайло», де Микола Куліш засуджує міщанство та національну упередже­ність. Для себе я визначила в цьому творі ще одну проблему — проблему неправильності думки, світогляду, заснованих на сприйнятті лише зовнішньої форми явища. Таке сприйняття властиве тьоті Моті, Мині Мазайлові, його дружині та навіть Ри­пі. У їхній самовпевненій міщанській пихатості насправді вияв­ляється бідність думки й обмеженість.

Отже, кожен може помилитися, і це природно.

«Часто можна почути думку, що з грубою, невихованою людиною варто говорити “її мовою”, оскільки вона, мовляв, не розуміє іншої. Водночас багато хто вважає, що коли в стосунках із такими людьми ми почнемо грати за їхніми правилами, то вже нічим не відрізнятимемося від них. Як варто чинити, зіткнувшись з невихованістю, непорядністю іншої людини? Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, що найкраще підтвердять Вашу думку. Проілюструйте міркування посиланнями на приклади з художньої літератури чи інших видів мистецтва (зазначте автора і назву твору, укажіть на проблему, порушену митцем, художній образ, через який проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або прикладами із життя...».

- Абсолютно недоцільна тема цього “власного висловлювання”, тому що текст винятково політичний. Цей текст закидає у підсвідомість дитини інфекцію толерантності. Коли в країні йде війна, нас ніби закликають розмірковувати на теми, чи сісти за стіл переговорів з бандюками і пити з ними каву та філософствувати, як це негарно - так поводитися. Це загальна стратегія Міністерства освіти і науки. Тепер щодо прикладів з художньої літератури. Я б навела приклад з твору “Яса” Юрія Мушкетика. Сірко йде визволяти бранців з турецької неволі. Щось вони не дуже хочуть повертатися в Україну. Каже він їм: “Хто хоче вертати в Україну, станьте по праву руку, хто не хоче - по ліву...” Стали. Веде їх Сірко в Україну. Провів кілька кілометрів і зупиняє своїх воїнів. Наказує усіх, хто став по ліву руку, - знищити. Навіщо в Україні раби? Тут доречно згадати рядки поета Бабія:

Не проклинайте наших ворогів,

Не називайте їх катами,

Найбільший ворог наш - між нами...

“Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці...” Не згинуть! Процитуйте Тараса Шевченка: “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте...”

Дитину треба орієнтувати, що ти, козаче і козачко, - в облозі, ти живеш в окупованій Україні. Яка може бути толерантність? З ким?

У цьому міні-творі посилалися на Ісу­са Христа, аргументували лавандовою християнською водичкою. Нехай би згадали, як поводився Ісус Христос у храмі. Що він зробив з торговцями? Поперевертав їхні лавки догори дном... А чи подав Ісус Христос руку сатані? Нехай прочитають “Давидові псалми” Тараса Шевченка... “Блаженний муж на лукаву не вступає раду. І не стане на путь злого, і з лютим не сяде...” А ще діти мали б згадати, що “стане правда-мста”...

Наводили приклади з “Кайдашевої сім’ї”. Мовляв, Мотря змінила тактику щодо Кайдашихи. Мотря не скорилася, вона “зламала хребет” своїй свекрусі...

- Коментуєте завдання міні-твору не як філолог, а як політик...

- Ні, я говорю як людина, яка сприймає українську літературу як світоглядну зброю.

- Років з 15 тому одна філолог в Інституті післядипломної педагогічної освіти висловлювала таку сентенцію: “Дітям не цікава українська класика. Вивчають її з примусу, бо проблеми людей минулих століть далекі від їхніх повсякденних турбот... У юнацькому віці і література має бути юнацька...”.

- Не згодна. Які у наших учнів повсякденні турботи? Сидіти в Інтернеті, ганяти футбол, глушити пиво, ходити на дискотеки? Треба працювати з дітьми, а не відбувати формально уроки. Моя дитина виростала на українській класиці. Тепер у мене внучці трохи більше місяця. Біля її ліжечка лежить “Лис Микита” Івана Франка. Класика актуальна завжди. Ми - країна непрочитаних класиків. Тому і не маємо повноцінної держави, не маємо перспективи, зрештою, не маємо належної освіти.