В середні віки у французькому місті Шарті будували собор. Якось трьохтачечників, які виконували однакову роботу-перевозили камінь, запитали:«Слухайте, друзі, що ви робите?» Перший робітник похмуро глянув іроздратовано відповів: «Тобі що, повилазило? Не бачиш-камінь тягаю намайданчик, хай йому грець!» Другий спокійно сказав: «Що роблю?Заробляю на кусень хліба для своєї родини.» А третій розігнувся, витерспітніле чоло, усміхнувся і з гордістю сказав: «Я, звичайно ж, будуюШартський собор!»Отже, праця не лише нестерпний тягар чи засіб для матеріальногозабезпечення, а й найперше джерело творчості і щастя. І блаженна талюдина, що насичується від плодів своєї праці і шукає в ній утіху. Це єістина.- Прочитайте притчу. Знайдіть і випишіть речення із звертаннями, вставними словами, однорідними членами речення.Мовознавча вікторина-розминка1. Однорідні члени речення – це…2. Поставити пропущені розділові знаки.Світе тихий, краю милий, моя Україно! За що тебесплюндровано, за що, мамо, гинеш? (Т.Г.Шевченко1. При однорідних членах речення можуть стояти… (щовони означають?)2. Поставити пропущені розділові знаки​

Пісня іде поруч з людиною все життя. З піснею працюють, відпочивають, проводжають в армію… З нею ми нерозривно пов’язані від народження і до самої смерті. Кажуть, що пісні складає сам народ, та створюють їх і його талановиті сини та доньки. Пісня! В ній найповніше виявилась душа народу. Народна пісня! Кого тільки ти не чарувала своєю неповторною красою. Минають віки, змінюються покоління, а народна пісня залишається, через усі поневіряння проносить вона свої чари, свою нев’янучу молодість. У давні часи співалися трудові пісні, що виконувались у процесі праці, зокрема під час польових робіт; родинні, звичаєві, весняні, жниварські пісні, колядки і щедрівки. Сьогодні, в час національного піднесення, відроджуються традиції, відроджується і народна пісня. З піснею народ жив, працював, любив, творив, з нею йшов і в інше життя, бо народна пісня — це вираження духовних цінностей людей. Доля багатьох пісень подібна до долі нашого народу. Багато з них переслідувалися, їх забороняли. Але ж ті пісні жили, плекали в серцях людей невмирущу надію на духовне відродження. Так було, наприклад, з гімном П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». Влада суворо забороняла цей гімн, але вбити його не змогла. Сьогодні гімн «Ще не вмерла Україна» став державним гімном незалежної України. Багато пісень присвятив народ різним святам: колядки та щедрівки, веснянки та петрівки. У них люди оспівують прихід весни, радість оновлення життя чи щасливий кінець жнив і збору урожаю, висловлюють думки про краще життя, про веселу працю, сподівання на до сил природи. Народ не забув і своїх найменших слухачів — діток. Усім нам у ранньому дитинстві мами, бабусі співали лагідні, спокійні і дуже цікаві колискові пісні. Коли маля чує голос найріднішої у світі людини — мами, воно заспокоюється, солодко позіхає і засинає: Ой, спи, дитя, до обіда, Покіль мати з міста прийде Да принесе три квіточки: Ой первую зросливою, А другую сонливую, А третю щасливую… З ніжними, ласкавими словами передається дитині материнська любов, теплота материнського серця, духовна чистота і святість. У всі часи пісня на Україні була і є частиною людського життя, невичерпним джерелом наснаги. А як бадьоро і дзвінко зазвучала стрілецька пісня: Гей, там ідуть наші січовії стрільці до бою: Попереду ідуть старші отамани, Хто має охоту, хай іде з нами або: Як повіє буйнесенький вітер з широких степів, То прославить по всій Україні січових стрільців! А ми тую стрілецьку славу збережемо, А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселемо! Нехай завжди з нами буде народна пісня, нехай збереже вона тепло наших сердець, наше життя. Коли людина співає, вона не може робити злочин чи щось бридке. Так нехай же лунає зажди пісня, щира українська пісня, нехай вона робить усіх душевнішими, багатшими, красивішими у своїх почуттях, підносить нашу національну і людську гідність. Українська пісня — це втілення духовної величі нашого народу, який зберіг своє Слово і йде з ним у майбутнє. Саме народна пісня відроджує в душах наших земляків любов до рідного слова й рідної землі

Майбутнє…Яке воно? Кожен уявляє його по-своєму, вірить лише у найкраще, сподівається отримати подарунок долі. Мені важко сказати щось визначне навіть про власне майбутнє, а тим більше цілої держави. Але набагато легше розповісти про майбутнє, яке уявляєш.

    Я вважаю, що достойне минуле свідчить про достойне майбутнє нашого народу.Я уявляю майбутнє нашої Батьківщини світлим і радісним. Вірю, що українці збережуть свою гідність і славу. Українських вчених знатимуть у всьому світі, їхню працю достойно оцінять у найрозвинутіших країнах планети, однією з яких буде Україна. Це уявити неважко, адже на сьогоднішній день багато талановитих українських науковців зарекомендували себе у світі як здібні і обдаровані спеціалісти.

    Хочеться вірити, що сприятливі умови для наукової і творчої праці будуть і в Україні. Це буде надзвичайним здобутком для нашої держави, бо серед українців гається неабиякий науковий потенціал, який може стати твердою основою технологічного прогресу не тільки нашої держави, а й усього світу. Чистий український розум нарешті матиме своє призначення.

    Здавна українці плекали і берегли своє рідне слово. Вони пронесли його крізь довгі роки пронизливої неволі, боротьби за власне самовизначення і заборони. Тільки мужній і стійкий народ   міг стільки вистраждати заради своє мови - однієї з найспівучіших у світі. Тож я вважаю, що українська мова у новій незалежній державі розквітне красою рідної Батьківщини, замайорить іменами нових письменників і поетів-наступників. Таких геніїв української літератури, як Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко, Леся Українка. Залунає українське слово, подарує свою красу читачам усієї планети.