Провідміняти числівник 3500

3500-Три тисячі п‘ятсот

       Привіт, Оксанко! А ти дивилась культурно-мистецьку передачу під назвою «Світлиця» вчора?

-          Привіт, Надійко! Так, дивилась. У цьому випуску торкались теми визначних пам’яток України.

-          Я також дивилась цю передачу.

-          Що тобі у ній сподобалось?

-          Мені сподобалось, що автори наголосили на тому, що зараз люди не особливо цінують культуру і не мають бажання охороняти наші культурні надбання.

-          Звичайно, це дуже велика проблема на сьогодні. Адже наш народ багатий фортецями, садибами, палацами та монастирями.

-          І це ти лише назвали архітектурні пам’ятки. А скільки перлин ми маємо в історії, монументальному мистецтві, археології!

-          Я вважаю, що люди мають цінувати свою культурну спадщину та ретельно зберігати її належним чином.

-          А як думаєш, цим повинні займатися науковці?

-          Звичайно, у збереженні культурних пам’яток велику роль відіграє наука.

-          А я вважаю, що і прості люди можуть не лише розуміти важливість пам’яток національного значення та допомагати у їх збереженні.

-          Як саме прості люди можуть цьому сприяти?

-          Передусім сформувати шанобливе ставлення у своїй свідомості до об’єктів національного значення.

-          Так, я згодна з тобою. На жаль, більшість сьогодні не усвідомлює велику необхідність збереження пам’яток культури для нинішнього і прийдешнього поколінь.

-          У цьому наша основна проблема та саме на цьому наголошувалось у передачі «Світлиця». Ти не знаєш, коли вийде наступний випуск?

-          Завтра о шостій вечора. Дякую за приємну бесіду. До зустрічі!

-          Дякую, бувай!

Слід сказати, що головний герой цього оповідання вийшов у письменника таким собі типовим образом лінькуватого заможного селянина, якого не цікаве нічого, крім особистого благополуччя. Павлусь – основний персонаж твору, ріс залюбленим и зніженим. Його навіть не випускали з хати, бо боялися, що восени та взимку він перегріється, а весною і влітку сонце напече йому голову. Виріс він лінькуватим парубком, який нічого не хотів робити, лише їв та спав. Усі односельці вважали Павлуся щасливим, але, на мій погляд, це не щастя було, а звичайна вдача. І якщо з Павлусевими помічниками щось би трапилося і він втратив усе своє багатство, він вряд би вижив, бо жодного дня не працював і навіть не знав, яким трудом досягається гарний добробут.