Запишіть текст фонетичною транскрипцією. Спиняюсь поодаль старезного дерева. Аж дивно, що доля зберегла цього дуба до нашого часу. В щасливій сорочці, чи то пак корі, він народився. Вже дуплавий, а стоїть, могутнім корінням в землю вп'явся, немов за минуле своє цупко тримається, молодими зеленими пагонами тягнеться вгору, пнеться до неба, жадібно руки в майбутнє. І я подумав, що дерева чимось схожі на людей. Хіба ось я , людина, що всупереч всім бурям і незгодам вистояла й вижила, не схожий своєю долею, природою свого буття на цього велета? Своїм корінням я так само загруз у рідну землю, ту землю, яка взяла моїх батьків і дідів, мов корінням могутнім, зв'язала мене з собою. Але наді мною так само дзвінко, переповнюючись життям, зеленіє молоде пагіння, воно повне сил, енергії, рішуче і впевнено руки в майбутнє, до сонця, до безсмертя. Я той дуб, що стовбуром своїм, вже відживаючим, зв'язує дві сили, дві нерозривні епохи. Я сьогодні та ланка, що тримається на тому могутньому корінні, яке сягає у глибину мого роду, а значить, і народу мого, і разом з тим на мені самому тримається те молоде пагіння, мої сини, що вже стали, майже вийшли на власну дорогу, вже зачепилися власним корінням за рідний ґрунт і всіма помислами, всім буянням молодих сил, всім ходом об'єктивного буття націлені у майбутнє, те майбутнє, якому немає меж і не буде кінця. З повагою, з співчуттям, з болем у серці оглядаю того дуба. І бачу власну долю. І до неї теж проймаюся законною гордістю і внутрішнім болем.