І. Виписати звертання, розподіли їх на дві групи: поширені і непоширені (розділові знаки пропущено) 1. Тебе я земле всю сходив до краю. 2. О жовтий квіт мелодії розстань над строгими квадратами перонів. 3. Добре учителю що ти небокраї підняв нам людського стремління.4. Я не спатиму люба до світу буду думати й буду писать. 5. Ой не крийся природо не крийся, що ти в тузі за літом. 6. Бідна волошко чому ти у житі а не на клумбі волієш рости? 7. Так друже мій ми любимо одно: старої творчості додержане вино. 8. Дозволь мені мій вечоровий світе упасти зерням в рідній борозні. 9. Давай-но серце ми печаль облишимо усі негоди одцвітуть як дим. 10. Ні світе мій вовік не розлюбить святі поля твої і небеса і води. ІІ. Списати, поставити розділові знаки 1. Шуми вітре шуми буйний на ліси на гори. 2. І ти людино в себе у ногах побачиш постать гордої природи. 3. Скажи Україно скажи моя мила звідки могутність незламна твоя. 4. Зашуми весною зелен луже теплий вітре шелести в гіллі. 5. Україно Ти для мене диво. 6. Пусти мене мій батеньку на гори де ряст весняний золотом жаріє. 7. Васильки у полі васильки у полі а у тебе мила васильки з-під вій. 8. О люба Інно ніжна Інно любові усміх квітне раз ще й тлінно. ІІІ. Складіть речення, у яких подані слова були б то підметами, то звертаннями Школа, Дніпро, весна

 Я дуже люблю гуляти з друзями. Це дуже цікаво, тому що з кожною новою прогулянкою я відкриваю для себе щось нове. Минулого разу ми вирішили зібратися всі гуртом і поїхати за місто. Хоча  було холодно, та я отримала багато вражень від зимових пейзажів та покаталася на лижах. Під час катання ми зустріли багато пташок, які з захопленям шукали у  пухнастому сніжку поживу та лісову красуню - білочку. На зворотньому шляху ми втомлені  весело обговорювали мандрівку і пили теплий чай. Зима - найчарівніша пора року, тому я так ціную ці прогулянки.

Одного разу до Дієслова прийшла несподівана думка: «Я найважливіша частина мови». Чому, запитаєте Ви, дієслово так вирішило? А тому, дорогі друзі, що на Свято рідної мови до нього завітав «Хитрий Лис» Прикметник. Ось що він йому запропонував: «Друже Дієслово, а чи ти знаєш, що ти найважливіша, найгарніша та найпрацьовитіша частина мови!»

-    Та що це ти таке кажеш, брате Прикметнику? – здивувалося Дієслово.

-    А ти сам розсуди. Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна з нього зрозуміти, чи робилось там щось, чи щось робиться?

-    Як це? – не переставало дивуватися Дієслово.

-    А ось так, послухай речення: Галя квіти теплою водичкою.

-    Що теплою водичкою? – запитало Дієслово.

-    Ось бачиш, не зрозуміло. Чи вона поливала чи полила, чи, може, взагалі вона їх ошпарила, – засміявся Прикметник.

-    Так, ти правий! – гордо мовило Дієслово. – Що ж ти пропонуєш, Прикметнику?

-    Та так, що ж я можу запропонувати такій поважній частині мови, звичайно, бути царем над усіма частинами мови.

-    Хто ж мене царем проголосить? І як на все це подивиться наш брат Іменник.

-    Наших маленьких друзів: Займенника Прийменника та Сполучника – я беру на себе, – гордо мовив хитрун Прикметник. Іменника ми приборкаємо, довірся мені, – прищурив своє праве око Прикметник та й пішов так швидко, як і прийшов.

О, ось тепер Дієслово міркувало собі, як на його прекрасній голові засяє корона величі царської.

Прикметник тим часом побіг до Іменника і став йому нашіптувати: « Ой Іменничку, щось там лихе задумав наш спільний братик Дієслово. Хоче, щоб його царем проголосили!» 

-    Та ні, то все побрехеньки, – відсахнувся Іменник.

Ось я тобі братику правду кажу, хоче, хоче, сам мені казав сьогодні, що він основна частина мови, найголовніша!

-    Звісно без дієслова речення втрачає сенс, але коли без мене, воно теж незрозуміле, – заперечив Іменник.

-    Так-так, от і я кажу, що тобі треба царем бути, – крикнув наостанок і побіг «хитрий лис» Прикметник до Прийменника, Займенника. 

Прислівника, Числівника та Сполучника, що мешкали разом і вели спільне господарство.

І ось зібралася Рада частин мови, щоб вирішити головне питання: хто ж найважливіший – Дієслово чи Іменник? Кому царем бути? Одні кричать: «Іменнику!», інші «Дієслову!» А Прикметник тільки посміхається, що таку кашу заварив.

Мабуть і зараз би вони сперечались, якби не чарівниця, ім’я якої Зв’язна Мова. Прилетіла вона на своєму вірному коні Тексту і мовила: «Ви, братики, послухали хитруна Прикметника, який гарно говорить, але заздрить всім вам і тому вирішив вас пересварити. Ти, Дієслово, важлива частина мови, без тебе не можна зрозуміти, яка дія відбувається чи відбулася, але поміркуй, чи мало б ти таку вагу, якби не було Іменника, чи можна було б зрозуміти, про що чи про кого говориться в реченні? А без інших частин мови, чи гарним було б наше мовлення, чи зрозумілою думка, чи вірно передавалась би дійсність? Чи згодні ви, друзі, зі мною?»

-    І справді, чого ми тут репетуємо? – засміявся веселун Займенник, його підтримали інші.

-    А ти, Прикметнику, будеш суворо покараний, віднині тобі вічно слугувати Іменнику в реченні, хоч ти гарна частина мови, але тобою треба користуватись дуже обережно! – суворо сказала чарівниця Зв’язна Мова.

З того часу між усіма частинами мови панує мир та злагода.