307. Випишіть спочатку ті словосполучення, у яких треба виділити комамиВставні слова, потім ті, у яких немає вставних слів і, отже, не потрібні ніякірозділові знаки.У се-таки зроблю; стовбичив майже годину; ощадливості, на жаль немає:щось, мабуть станеться; навіть не подумав про це; дно здавалось поглибша-ло; деколи буває задумуюся; кмітливість отже потрібна; стало нібито тихо:може прийду; огріхів до речі було чимало; дивним здавалось те мовчання;слово кажуть не впіймаєш; всіляко кажуть люди; щоправда були не всі;збиралися очевидно давно; тяжко буває часом.​

Что за вправа 587 Это что такое Я не поняла украинскую мову я конечно знаю но Причём тут права 587 Я не поняла честное слово забыла поздороваться Привет Ну последнее если я и четвёртый класс я но я конечно чуть-чуть понимаю украинскую мову но правило 587 Я не поняла прости меня сои я конечно ну ты можешь примерно сказать какую именно сделать Я что-то не поняла это из-за учебника надо или из фотографии Но у тебя тут ни фотографии ни я не знаю что он ещё должен быть Поставь мне мне это очень нужно я я подпишусь на тебя и на все твои вопросы буду ставить сердечки то мне это очень не хватает мне редко Кто ставит тебя Поставь мне хотя бы 40 или

Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.