Визначити, до якої групи за значенням належить прикметник у виразі лебедина пісня. Пригадати й записати речення з народної пісні (або прислів’я), у якому була б коротка форма прикметника (напр.: Пливе човен, води повен... Так голоден, що робити не годен (Нар. творч.​

Сніг на полях почорнів і поступово зник, оголивши мокру землю, вкриту тендітною травкою. Крига на річці розкололась, і попливли по холодній воді тонкі крижини. З берега за ними гали голі дерева, кивали їм вслід гілками, в яких уже народжувалось нове життя, готове от-от стати бруньками, а потім — листям. Крижини пливли назустріч весні і танули.

 

У поле вийшли діти, принесли із собою обрядове печиво у формі пташок, стали весну закликати. Скрізь залунали веснянки:

 

Будем весну стрічати
Та віночки сплітати,
А віночки сплетемо,
Хороводом підемо.

 

І раптом все пішло дуже швидко. Бруньки стали листячком, тендітна травка — молодою травицею, скрізь залунали пташині голоси й наповнили все життєрадісним співом. Лише кілька днів тому все навкруги здавалось темно-сірим, а тепер переважають зелені кольори.

 

Пригріло сонечко сильніше — прикрасили травку жовті кульбабки. Зацвіли абрикоси, за ними вкрилися білим цвітом вишні та яблуні. Цвіте все, «життя цвіте, як пишний сад».

 

Невже по цій річці тільки недавно пропливали крижини? Тепер на чистій поверхні води ми бачимо двох лебедів — чорного й білого. Благородні птахи повернулись на рідні береги, бо повернулась сюди весна, огорнула все ніжно-зеленим покровом, вишила на ньому яскраві квіти, оживила сплячу природу. Becна усміхнулась людям, і відтанули вони після зимового холоду, посміхнулися одне одному.

 

Почалось нове життя «на цій чудесній, радісній землі!»

 

Що було б, якби я зупинив мить? Я нарешті-то став би думати, що роблю, що не так. Адже люди постійно метушаться, не ходять спокою, шукають спокою і не здобувають його. А чому? Я зараз вам розповім. От уявіть собі, у мене в руках чарівна паличка. Немає тут нічого смішного! Це правда. І я наказав їй, щоб вона зробила світ застиглим. І я бачу застиглих людей, які переходять дорогу собаку в незручній позі. Світ замір. А в очікуванні чого? Тут у мене виникає питання дуже не просте. А що таке життя? Для чого ми живемо? Заради кого чи для чого? Підлий кінець дістається кожному з нас. Ми всі помремо, і після нас нічого не залишиться. Або все що залишиться? Але що? Давайте подумаємо. Я живу, щоб у мене в майбутньому утворилася нова осередок суспільства. Щоб у старості мої діти і онуки допомагали мені. Людина живе повік. Але скільки разів ми чули про довгожителів. Вони справжні загадки природи. І ми живемо заради того, щоб побачити те майбутнє, яким ми собі його уявляємо.