Зняти риски Коли моє не в/лад, то я з своїм на/зад (П. Гулак Артемовський 2. Той, хто з/першого кроку починає шкодувати, що вирушив на/гору, не/здатний здолати і не/великого пагорба (Тибетське прислів’я). 3. По/ волі ж і піду, як тільки схочу, ні/хто ні/чим мене тут не/прив’яже! (Леся Українка) 4. Хто нахабно преться в/гору, той з ганьбою гепне долу (Англійське прислів’я). 5.«Мені однаково треба було в/низ», — сказав той, що впав зі/сходів (Шведське прислів’я).

Сполу́чник або злучник[1] є службова частина мови, що послуговує для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення й не виконують у реченні граматичну роль.

До сполучників належать і, та, й, але, а тощо.

Сполучники зв'язують слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (Учитель читає, а учні слухають) та складники складнопідрядних речень (Коли вчитель читає, учні слухають). Залежно від синтаксичної функції сполучники поділяються на сурядні (і (й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) та підрядні (коли, що, якби, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як).

За походженням сполучники поділяються на первісні, що морфольогічною будовою не пов'язані з іншими частинами мови (і, а, чи, та), і на похідні від інших частин мови (щоб, якби, проте, однак, буцімто). Інтонація речення може рекомпенсувати відсутність сполучника (Якщо підеш направо, загризе тебе вовк: Підеш направо – загризе тебе вовк), явище часте в розмовній і художній мовах. У давнішій літературній мові, як і в народній, декотрі сполучники виступають синкретично, в різних синтаксичних функціях (наприклад, що в значенні бо, коли тощо).

1. І я пізнав солодкий біль, в якім цвіте трава.

[ ], (в якім...). означальне.

|↑

який?

2. Цвіте липа так буйно і розкішно, що все місто плаває в задумленому мареві.

[ так...], (що...). обставинне міри і ступеня.

|↑

наскільки?

3. День був душний та жаркий, незважаючи на те, що краплі вранішнього рясного дощу іскрилися на траві.

[ , незважаючи на те...], (що...). – обст. допусту.

|↑

незважаючи на що?

4. Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

[ ], (щоб...). – обставинне мети.

|↑

навіщо?

5. Не сумуй, що забрали птахи з собою літо у вирій.

[ ], (що...). – зʼясувальне.

|___↑

через що?

6. Кричить, що аж у вухах лящить.

[ ], (що...). – обставинне міри і ступеня.

|↑

наскільки?