Составте диалог про війну в україні с пкт не обижу !

хороший день, мій давній друже! - вітаю тебе, максиме! - як тобі нове украйнськая незавісимост? - андрею, ти маєш на увазі тяжолиє стосунки з росії ? так, безперечно, -із історій ми знаємо що віддала укріне російські землі.а чому? - , народнопоетичну творчість українців дає відповідь на це питання: у фольклорних творах калина втілює трагічну і в той же час героїчну долю нашого народу що заражденію україни як незавісемую країну-але тепер ми постійно ворогуємо .-но якщо чесно україна не було б якби суворов не взль би крепост ізмаїл так що україна всьому зобов'язана лише нам .-да я стобой польност згоден.

Степовий орел – горда , красива , велична птиця. він схожий на беркута , але дрібніші . птах любить відкриті простори , живе в степах і напівпустелях .  здобич , орел високо ширяє в повітрі , злегка зігнувши крила. зірковим   поглядом він зауважує найменший рух на землі. якщо з’явиться що-небудь їстівне , орел складає крила і пікірує вниз. лише біля самої землі розкриває крила і вистачає жертву кігтями. правда , трапляється йому і промахнутися . зате , коли він чекає ховраха біля нори , обід йому забезпечений. хитра птах сідає недалеко від входу і завмирає , немов камінь. бідному звірку і невтямки , що варто йому висунутися з нори , як камінь миттєво оживе . іноді орел бігом доганяє свою жертву , проявляючи воістину спринтерські здібності. полює він і на менш великих гризунів , на птахів , змій , ящірок. але своїх пташенят по можливості годує ховрахами . орлята жадібно ковтають смачне м’ясо , сидячи у великому гнізді , розташованому прямо на землі , на скелях , а то й на стозі сіна.

Зсамого початку свого життя кожна людина кріпко-накріпко зв'язана зі своєю рідною землею. це та земля, по якій дитина робить свої перші кроки. та земля, яка годує її хлібом, що виріс на її нивах. по цій землі дитину вперше ведуть за руку батько та мати. рідна земля - це та, яку бачиш першою в житті та запам'ятовуєш аж до обрію - вулицю, ліс, поле, річку, рідні дитсадок та школу. багато місцин побачить ще в житті людина. але цю, найпершу та найголовнішу, вона не забуде ніколи. закриєш очи - і ось воно, постає перед поглядом, неначе наяву.здавна воїни йшли на битву, заховавши за пазухою мішечок з рідною землею, приклавши його до серця. щоб, якщо проллється кров на чужині, то нехай оросить рідну землю. якщо вже не доведеться лягти в землю до своїх предків, то нехай її насиплють на могилі друзі. а ті, хто від'їжджав надовго або назавжди на чужину, теж везли з собою жменьку рідної землі. навіщо вся ця сентиментальність, спитає хтось. адже земля скрізь однакова. ну, десь вона піщана, десь з глиною, а десь чорнозем. от і уся різниця. але ж ця жменя рідної землі для людини - дуже важливий символ. це уособлення любові до близьких людей, до своїх кревних родичів, до батьківщини. тобто символ найтеплішого та найріднішого для кожного.