Відокремленою прикладкою ускладнено речення А Книги - морська глибина. Б Сухі гілки - це вже вінок терновий. В Виє вовк - ночей моїх соліст. Г Всесвіт цей - акваріум планет.

Практичне заняття з української мови переноситься на вівторок. Русло ріки обміліло. Кожного ранку я роблю зарядку. Моя сестра разом із сусідською дівчинкою пішла на прогулянку. Пора наливати каву в чашки. Сьогодні на занятті присутні чотирнадцять студентів. Жаль, що ми не купили того костюма. Замело дорогу снігом – ні проїхати, ні пройти. У нас велика сім’я: три брати та дві сестри. Я кажу, що треба привести в порядок наш сад. Верба нахилила своє гілля над самою водою. Батьківські збори відбудуться о шостій. Як гарно вранці босоніж пройти по траві. Дідові вже минуло вісімдесят. До мого вікна прилетів голуб. На День Перемоги всі ветерани несли квіти до могили Невідомого солдата. Мама лягла відпочити, тому що в неї заболіла спина. Літак летів дуже високо в небі. Моя маленька сестричка, допомагаючи мамі, побила тарілки. Леся Українка колись зупинялася в цьому будинку. Надійка заплела у косу червоний бант. У нашому місті працює оптовий ринок. У гаю тихо, спокійно, аж велично. Широко розтягнулись поля пшениці. Полохливі зайці розбіглися в різні боки. На тому з’їзді письменників підіймалося багато важливих питань. Кожного ранку водії повинні розвезти свіжий хліб. Мама завжди дає мені з собою легкий сніданок. Друкарня планує цього року видання  тлумачного словника. Багато дітей займається в гуртку виразного читання. Ці вірші треба вивчити напам’ять протягом модулю. Із цього будинку добре видно міський драмтеатр. Мати попросила мене відвести молодшу сестру в дитсадок. Смажена камбала дуже смачна.

Поза сумнівом, народні традиції — це культурна спадщина, до того ж у кожного народу — своя. Їх іс­торія сягає глибини віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. І ми, нащадки великого народу, повинні берегти і примно­жувати це народне багатство, аби усвідомити, що є його частиною. Усвідомлення своєї причетності до великого народу є усвідомленням себе самого, своєї значимості у світі. Той, хто не знає своєї культури, цурається мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів. Скільки обрядів довелося мені побачити: і весіл­ля, і свято Купала, і свято першого снопа! Мені по­щастило брати участь в усіляких Різдвяних дійствах… А скільки ще не побачено! Адже світ такий великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збага­тити його. Згадаймо хоча б безсмертні твори І. Котляревсь­кого «Наталка Полтавка», Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся», М. Коцюбинського «Тіні забутих предків, автобіографічні твори О. Довженка «Зачарована Дес­на», М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» та ін., у яких зображено широку палітру народних традицій. Я із задоволенням читаю книжки, які містять ін­формацію про історію і культуру інших народів, по­рівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та інших народів. Доволі приємно, коли ви­являється, щоукраїнські традиції — багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу за увесь народ і за себе особисто. Отже, будучи частиною народу, не можна не ці­кавитися його душею, його життям — народними традиціями, що є його культурною спадщиною, бо, як писав Антін Могильницький:
Кожен нарід, хоть би дикий, Любить свій родимий край, Любить отцівські язики, Свою мову і звичай.