Профанація костьолів -це?​

Відповідь:

«профанація костьолів» — загарбання церковної землі й майна

Пояснення:

Ідеї Реформації рано проникли на польські землі. Багато шляхтичів підтримували різні течії протестантизму, сподіваючись послабити вплив священиків і привласнити церковні землі. У країні почалася так звана «профанація костьолів» — загарбання церковної землі й майна. Однак у містах, які в Європі зазвичай були центрами реформаційного руху, протестантизм набув поширення в основному серед німецьких переселенців. Польські міста не стали опорою Реформації.

Найгрізніше мовчить гроза (Симоненко).

Щирі нотки невдоволення власним характером проривалися у Марка тільки в розмовах віч-на-віч з Аркадієм (О. Копиленко).

Здалеку  повіяло вогкістю, недалеко була мета (Ю. Яновський).

Усі вулиці Вербівки ніби навмисне обсаджені вербами (І. Нечуй-Левицький).

Повстанці просувалися дуже обережно (С. Скляренко)

Тихо пливе блакитними річками льон. (М.Коцюбинський)

Сріблясто мерехтить угорі Чумацький Шлях (І. Коваленко).

На мілині не тягне вглиб (Г. Чубач).

Я тобі навдивовижу жовту квітку покажу! (Д. Павличко).

Там павук снував туди й сюди своє мудре мереживо (Б. Грінченко).

 Сніг січе безперестанку, січень трудиться ізранку (М. Познанська).

Вони знову жили в Дрездені (О. Іваненко);

На узбіччях шляху по-дитячи зворушливо засиналакульбаба (М. Стельмах);

Холодно було (А. Головко);

Їхали деякий час мовчки (О. Гончар);

Ми посівали щедро і старанно (Б. Харчук).

Образ Юрка.

·                    «Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» «...Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»

·                    «Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови... Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»

·                    «Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна...»

·                    «Знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював Юрка»

·                    «Він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. Він ішов і пританцьовував»

·                    «Про себе Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»

·                    «Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».

·                    «А поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? І, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла б...»

 Образ Тосі.

·                    «Вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він...»

·                    «А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. Її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».

·                    «Вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».

·                    «Випусти... бо вони повмирають без води».

·                    «У її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».

·                    «Вона хотіла податися разом із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».

·                    «Спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю… Потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. Притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».

·                    «Дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли до Тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що… спускала на воду й благала душею й очима».

·                    «Вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!.. Що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».

·                    «І вона й справді появилась. Стала біля своєї хати й дивилась, як вони сідають у машину. Їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась».