До кожного з поданих слів доберіть по 3-4 спільнокореневі, . присолити радість безсилий

Присолити — присолений, солений, сіль, солити, пересолений

Радість — радісний, рада, радіти

Безсилий — сила, сильний, безсилля, силувати, силоміць

Люко Дашвар уже в который раз поднимает важные для общества темы. Книга "Село не люди" специфическая уже по названию,перед тем,как начать ее читать,выслушала и прочитала множество отзывов и у всех абсолютно разные впечатления. В книге описана жизнь в небольшом украинском селе в наше время,их нравы и порядки.Главная героиня - девочка-школьница Катя,которая влюблена в женатого мужчину Романа,отца ее одноклассника...у меня возникали спорные эмоции,с одной стороны сама не раз влюблялась в старших парней,но с другой стороны именно из-за Кати умерли ее родители и село стало кучей пепла... Удивляют и другие стороны сельской жизни-как девочки радуются покупке заколок и какой-нибудь дребедени,мальчики верят глупым советам-в итоге один из них умирает...как для человека,живущего в большом городе,это непонятно и нелепо... Но книга действительно заставляет задуматься...ведь вполне возможно,что где-то так живут...

розлютилася стара зима й задумала все живе зі світу звести. Спочатку вирішила вона до птахів дістатися: набридли пернаті своїм криком і писком. Подула зима холодом, зірвала листя з лісів і дібров та розкидала їх по дорогах. Нікуди птахам подітися; почали вони зграйками згуртовуватися, думоньки думати. Зібралися, покричали та полетіли за високі гори, за сині моря, в теплі краї. Залишився горобець, і той під стріху забився.Бачить зима, що птахів їй не наздогнати – накинулася на звірів. Запорошила снігом поля, завалила кучугурами ліси, вкрила дерева крижаною корою та посилає мороз за морозом. Ідуть люті та злі, з ялинки на ялинку перестрибують, потріскують і поклацують, звірів лякають. Але тварини не бояться: в одних шуби теплі, інші у глибокі нори заховалися; білка в дуплі горішки гризе, ведмідь у барлозі лапу смокче; зайченя, плигаючи, гріється, а конячки, корівки, овечки давним-давно в затишних хлівах сіно жують.Ще дужче злиться зима – до риб добирається. Посилає мороз за морозом, один відодного лютіший. Морозці жваво біжать, молотками голосно постукують: безклинів по озерах і річках мости зводять. Замерзли водойми, але тільки зверху, а риба вся вглиб пішла: під крижаною покрівлею їй іще тепліше.– Ну, постривай же, – думає зима, – дістану я людей!І знову шле мороз за морозом, один від одного зліше. Заволокли хурделиці візерунками вікна; стукають і у стіни, і у двері, що аж колоди лопаються. А люди затопили печі, смажать собі млинці гарячі та із зими сміються. Доведеться кому по дрова в ліс їхати – вдягне кожух, валянки, рукавиці теплі та як почне сокирою махати, аж піт ллється. А на дорогах, ніби зимі на сміх, вози потягнулися: від коней пар в’ється, візники ногами топчуть, рукавицями плескають, плечима смикають і морозець підхвалюють.Але найприкріше здалося зимі, що малі діти – й ті її не бояться! Катаються собі на ковзанах і на полозках, у сніжки грають, баб ліплять, гори зводять, водою поливають і ще мороз кличуть: «Прийди до Щипне зима зі злості одного хлопчика за вухо, іншого за ніс, щічки побіліють, а малий схопить снігу, почне терти – й розгориться в нього обличчя, як вогонь.Бачить зима, що нічим їй не перемогти, та заплакала від злості.