Дібрати до висловів прислівники-синоніми: опинитися просто неба, кинутися з усіх ніг, не мати кінця-краю, й ти як не своїми ногами, спати без задніх ніг, жити на широку ногу.

1)безпритульно.2)мокро.3)швидко.4)довго.5)повільно.6)міцно.7)багато,щедро

кинутися з усіх ніг-швидко

  й ти як не своїми ногами-важко

  спати без задніх ніг-міцно

  жити на широку ногу- розкішно, багато

  не мати кінця-краю-безмежно

  опинитися просто неба-високо

Объяснение:

Запахло святом і засніженим бульваром

Йду в Новий Рік під світлом ліхтарів

Здається, я потрапила під чари

Зими.

І снігопад у парк забрів

Він срібно-лагідні вивішує красоти

Зима захоплює і вже не відпуска.

Я сніг люблю на колір і на дотик

Люблю свята.

«Із Новим Роком», – це шепочуться ялинки

«З Різдвом», – співають янгольські хори.

Люблю ось так гуляти парком взимку

І розглядати тіні й кольори.

Із Новим Роком!

Хай все буде по-новому.

З Різдвом!

Це час, коли збуваються дива.

Любові всім!

Нехай вона казково

Весь світ лише собою покрива.

Шпаргалка від мого сина для семикласників

Коли дивишся на запорожця на картині Монастирського, то перш за все починаєш пригадувати, чи бачив ти таких людей у житті: він здається небагатослівним і дуже незвичної зовнішності. Найбільше увага затримується на бритій голові і оселедцю. А потім вже помічаєш і пишні вуса, і козацьку шаблю, на яку оперся запорожець.

Невідомо, чи він високого зросту, але мені здається, що він мав би бути приблизно 180 см. Бачу, що він має широкі плечі і міцні руки.

В одязі вояк дуже акуратний. Біла сорочка виразно відтіняє жупан і хутровий кунтуш. Тут дуже майстерно художник використав поєднання чорного і червоного – кольорів прапору Запорізької Січі, кольорів прапору сучасної ОУН-УПА.

Я не знаю його думок, але вираз вольового обличчя показує: про що б він не думав у цю хвилину, зображену на картині, - ці думки про минуле і майбутнє України. Може, саме у ці хвилини він згадує свою дружину, яку залишив у своєму рідному селі? Може, пригадує свою останню зустріч з батьком, який перед походом давав йому настанови про товариські звичаї на Січі? А, може, перед очима стоїть його рідний син, який сьогодні був у першому своєму бою, і тепер запорожець розмірковує, чи достатньо войовничого козака він виростив? А, може, чоловік, як у молитві, зупинився, щоб подякувати Богові за прожитий день?

Брови зведені так, ніби він хоче у кожного глядача спитати: «Чи пам’ятаєш ти про своїх предків? Про те, як ми боролись за нашу волю? Чи вірний ти своїй державі?» Коли дивишся на нього, то хочеться стати струнко і сказати: «Героям слава!»