Твір мініатюра житомир найкраще місто доя мене

житомир це найкраще місто в україні. це найулюбленіше місто для мене. у житомирі є музеї, парки, торгово-розважальні центри. безліч шкіл в яких навчаються діти. житомир це найкраще місто для мене.

Це  ми вже зробили. ось так.         "прилетіли  лелеки принесли весну здалеку. це  прислів*я  на мою думку говорить  про те що з поверненням  лелек  швидко  наступлять  теплі  дні.  адже  вони  прилітають  лише  тоді  коли  дійсно  буде  тепло.  це  може  бути  кінець  березня  чи  початок  квітня, іноді  навіть  в  травні.  їх  повернення  залежить  від  погодних  умов.  отже  якщо  прилетіли  лелеки  то  холодів  вже  не  буде.  ці  птахи  ніби  й  справді  приносять  на  своїх  крилах  весну  і  тепло.  я  вважаю  що  лелеки  є  справжніми  провісниками  весни." 

Ігор був добрим, розумним і доброзичливим хлопцем. тому те, що він побачив у сусідському дворі, коли приїхав з міста до тітки олі, дуже схвилювало й обурило його: "рудий хлопець такого ж віку, як і він сам, стьобав лозиною рябе цуценя, тягаючи його по саду за шнурок". хлопчикові шкода стало цуценяти, і він обміняв його на свої іграшки. тимко, колишній власник цуценяти, уважав ігоря дурнем, але після розмови з ним зрозумів, що той хоча й був міським жителем, добре розумів природу та знався на різних прикметах. цуценя ігор полюбив одразу всім серцем: нагодував його молоком, зробив для нього хатку, трави намостив, щоб м'яко було спати песикові, а кличку дав йому вірний, адже "він не раз чув від батька, що собака – вірний друг людини".через два тижні собача не можна було впізнати: "шерсть на ньому блищала, лапи вирівнялися, стали пружні та рівні". тепер вони, як справжні друзі, разом гралися в м'яча, плавали, ходили до лісу й навіть у крамницю. песик був дуже розумний і слухняний, любив свого хазяїна, та й ігор прикипів до нього всім серцем. дуже хлопець переживав, коли його друг захворів, був журний і тихий. бачачи таку любов свого сина до песика, мати попередила ігоря: "невже ти думаєш, що я візьму твоє цуценя в місто? краще відвикай од нього або віддай комусь".сподобався вірний і батькові ігоря, бо песик був дуже розумний, кмітливий і сміливий. а тимко заздрив хлопцеві, спостерігаючи через паркан за вірним і не розуміючи, чому його тарзан "завжди опускав хвоста, не вмів плавати й ніяк не міг зіп'ятись на задні лапи". і як він міг проґавити такого гарного собаку? а секрет був зовсім простий: треба було любити своє цуценя, що й робив ігор, а вірний відповідав йому взаємністю. тимка ж песик не любив і на його вмовляння не піддавався. але ось настав час від'їзду ігоря до міста: дуже важко йому було прощатися із собакою, серце стукотіло, а в душі пекло вогнем. як залишити друга? та батьки не хотіли брати песика в місто. але коли машина вже поїхала, вірний вихором полетів з тітчиного двору: "він щодуху мчав вулицею, нюхаючи землю, де ще залишилися сліди машини". а ігор сидів у машині та гірко плакав, батьки були занепокоєні. аж раптом хлопчик побачив вірного, який летів шляхом: "ін мчав уперед, до машини, яка зупинилася посеред дороги, до машини, яку він так довго доганяв і яка везла найкращу у світі людину – ігоря! "