Ти пам'ятаєш, як ми в ліс ходили, коли цвіла напровесні ліщина і запах той нам душі так п'янів. Позначте частини речення і схема

Собор стояв посеред снігів у холодній білій самотині. Возносився рожево під саме небо, і низькі хмари черкали об найвищу баню, заплутувалися безпорадно поміж бань нижчих, умить зупинялись у своєму бігові, і тоді видавалося, ніби починає летіти понад землею сам собор, і суцільна його дивна рожевість заступалася жовтістю від кованого золота, яким покрито було бані, й увесь собор зненацька засвічувався, мов щільник, повний меду, і в найпохмуріших душах ставало ясніше від того видовища (З роману П. Загребельного «Диво»).

Текст 2

Біля св. Софії. Як тут тихо, як одразу входиш у світ високого,— сама молиться душа… Могутні тучі каштанів безшелесно стоять на варті золотих верхів… Боже, яке щастя, що цей шедевр у нас є, що він нас єднає!

Софія — душа Києва, душа України. Ніде так, як тут, не почуваєш силу творчого генія, могутній поетичний дух нашого народу. Витвір справді бого-натхненний, як казали колись… І може, вища сила відвела в останню мить чорну руку руйнівника (Зі щоденника О. Гончара).

Текст 3

Мовчить собор. Не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу… він стоїть, думає свою одвічну думу. Про що вона? Усе тут проходило перед ним, як перед свідком і перед суддею. Ще, здається, недавно рипіли гарби повз нього зі снопами, клекотіла революція на цьому майдані соборному, дзвони калатали на сполох, кликали на сходки, на пожежі, то радісно, то тривожно будили передмістя… Поглядом болю і туги дивилися на нього розширені очі дівчат-полонянок, коли їх тисячами гнали мимо собору в Німеччину. Ридання чув, і крики надії, і залізні туркоти війни, і її, ще страшнішу тишу… (З роману О. Гончара «Собор»).

Які художні засоби використано в текстах? Чи передають вони авторські враження й емоції?

Які образні вислови добирають письменники до собору?

Хочете вiрте, хочете, нi, але вчора в три часи ночi iду я по лiсу .i тут мене ведмiдь попросив пограти на гiтарi, але ж менi ведмiдь на вухо наступив , так менi сказали в музичнiй школi.тут менi ведмiдь сказав щоб я знайшов iди.i ось я згадав, що в мене е поклади в холодильнiку i ми з ведмiдем пiшли до мене додому. прийшли, ведмiдь залiз в холодильник i почав iсти за обидвi щоки, аж шерсть намокла.пiсля того , як вiн поiв, я його попросив пiти наколоти дрова, але вiн не захотiв, як говориться: " як iсть то , а як робить то замерзне".тодi я думав, що вiн поiсть i пiде додому, але не все так бувае, як чоловiк гадае, вiн залишився спати в мене, та ще й на моему лiжку. треба було лягати спати i я лiг, а ведмiдь був таким м"яким , але тут перериває мiй сон мама i будить мене до школи. я з переляку пiдскочив i питаю де ведмiдь, а вона менi говорить , що не треба передавати кутi меду, що це був лише сон. ось таке веселе утро було в мене вчора!