Випишіть речення у дві колонки: І – з відокремленими 240. узгодженими означеннями, II – з відокремленими неузгодженими означеннями; поставте пропущені розділові знаки. 1. Вітер носився по Комарівці чіпкий колючий жорсткий (М. Хвильовий 2. Підводилось сонце червоне заспане невмите (М. Хвильовий). 3. На обрії встали ліси занурені в небо по пахви обсипані пилом роси підсніжники сильно запахли (М. Луків). 4. Завірюха стугоніла вила а мороз гострив свій білий ніж а земля од ляку задубіла на вітрах крутилася скоріш (І. Драч). 5. Засаджені квітники мали прекрасний вигляд. 6. Яке більше багатство може бути для чабана ніж цей колодязь круглий з віконцем жовтого ніздрюватого каменю щільно складеного злеглого так ніби від природи (Олесь Гончар). 7. На річку налягла ніч суха і тепла як перед грозою (Г. Тютюнник).

відокремлені воне заспане невмите (М. Хвильовий). 3. На обрії встали ліси занурені в небо по пахви обсипані пилом роси підсніжники сильно запахли (М. Луків). 4. Завірюха стугоніла вила а мороз гострив свій білий ніж а земля од ляку задубіла на вітрах крутилася скоріш (І. Драч). 5. Засаджені квітник,

Объяснение:

1-Б

2-Г

3-А,Г

4-В,Г

5-В

6- У лісі мене чарувало все: пташки, трава та високі дерева.

В цей день Олену дратували навіть дрібниці: стукіт олівця і шум вітру.

Віталій отримав від батьків такі подарунки: телефон і поїдку на море.

7 -

8 - Здавалось, вона зараз вибухне від злості.

Їм здавалось, що от-от почнеться дощ.

9  -

Мово рідна, ти, як море, безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця – краю.

У тобі світлоносна мудрість віків і пам'ять тисячоліть, зойк матерів у годину лиху і непереможний гук лицарів твоїх у днину побідну, пісня серця дівочого в коханні своїм і крик новонародженого. Красо моя, у тобі неосяжна душа народу, його мудрість і щедрість, радощі й печалі, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його.

Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі, а без тебе – перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість , у млу небуття.

Твердине моя, ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно!

Мова рідна, як море, – безконечна, могутня, котить свої лексикони, яким немає кінця-краю.

В рідній українській мові таїться мудрість віків і пам’ять тисячоліть. У ній ми чуємо зойки і відчаї матерів у годину лиху, переможний гук воїнів-хлопців у побідну годину; в ній – пісня дівочого серця в коханні. У мові мого народу – його щирість, радощі й печалі, його труд і піт, кров і сміх, безсмертя його. А як тішить серце гумористичне слово мого народу. Тоді здається, що саме українське слово і є найдужчим і найбагатшим, бо словом іншої мови так не скажеш. Тому-то слово українське є і захистом, і гордістю, і розрадою в годину смутку. А яке слово українське вагоме в годину гніву, воно тоді гримить та клекоче, як блискавка. А ніжне слово «коханашроймає серце, манить своєю лагідністю та ласкавістю, здається, що ти після такого слова сказаного власне тобі, – найкраща, найщасливіша людина на світі. Воно повертає тебе прибудь -якому настрої до життя, до діяння.