Які серед поданих конструкцій є ненормативними? При польоті, при взятті, при нещасті, при матері, при відповіді, при прогулянці, при відʼїзді, при кафедрі, при свідках, при владі, при постановці, при відвідинах, при зустрічі, при друзях, при будинку.

Привіт! поліна, слухай ти модешь мені відповісти на одне питання, мені просто потрібно для газети.привіт, добре, давай, але тільки на якусь тему-тема "як не спізнюватися" ти відповіси? -так, звичайно це я повинна свою думку сказати? -так, як ти думаєш-я думаю, щоб не спізнюватися треба собі помітити де-небудь, що буде дуже важлива зустріч (якщо ти йдеш в перший раз на роботу, влаштовуватися), також якщо погано з пам'яттю і забуваєш дивитися на час, і не хочеш опаздать наприклад: в школу можна поставити будильник, через скільки він продзвенить, щоб встигнути одягнутися, вийті.ето моя думка, налеюсь тобі ! -так, і! ти мені дуже сильно ! большое -немає за що

Укиєві на площі перед софійським собором – гірка із сірих гранітних брил, на якій напис: «богдан хмельницький. 1888». на вершині гірки – бронзовий кінь, раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. навіть у житті не часто помітиш таку мить. – здибленого розпашілого скакуна. а тут усе в бронзі до найменших деталей. і так правдиво, що ніби чуєш іржання коня, удар копит об камінь, окрик вершника. ця скульптура, здається, завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали богдана й очолюване ним козацьке військо після перемоги під пилявцями. однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях. автор шедевра — видатний скульптор xix століття, білорус за походженням, михайло микешин. на запрошення вчених — ініціаторів спорудження монумента, він прибув з петербурга й почав працювати над проектом, враховуючи побажання знавців української старовини. історик володимир антонович знайомив мике-шина з різними портретами богдана хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. кінь мав бути саме такий, на якому їздив хмельницький: витривалий, маневрений, безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. за розпорядженням козачого генерала коней приводили для моделювання в майстерню скульптора. проект був схвалений київським ініціативним комітетом, але уряд відмовився не тільки покрити заплановані витрати, а й виділити з державної казни бронзу на монумент. та ніщо не могло зупинити микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи. спорудження пам’ятника богданові хмельницькому стало всенародною справою. у січні 1870 року розпочали добровільний збір коштів. жертвували найбідніші — селяни, ремісники, солдати, робітники, службовці. але зібраних коштів було замало. задля зменшення витрат скульптор відмовився від ідних композицій на постаменті. бронзу одержали з переробленого металобрухту, який діставали з великими труднощами. та влада постійно ставила перепони: микешина виселили з будинку, за доносами наклали арешт на майно. але і в таких складних умовах митець продовжував самовіддано працювати. через три роки скульптуру нарешті відлили. це був довершений мистецький твір. скульптору в таких скрутних умовах не лише його талант, а й наполегливість та сила волі. він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в необхідності розпочатої справи. встановлення пам’ятника розтягнулося на вісім років. були проблеми з його перевезенням з петербурга до києва, збереженням, пошуком місця встановлення. і все ж настав довгоочікуваний день. на софійській площі віднині височів пам’ятник богданові хмельницькому. не запросили на відкриття тільки його творця михайла микешина: так чиновники поквиталися зі славетним митцем.