Запиши речення, укажи літературні твори та їх авторів. Підкресличислівники як члени речення.Pоку 1814, з 26 на 27 лютого старого стилю в Моринцяхблиснув єдиний на все село вогник (За С. Васильченком, «У бур'янах»ОБули собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний (...).ОАля звернула увагу, що у списку проти кожного прізвищастояли цифри: 98, 76, 54 (..).ОПісля ката Святополка, що замучив трьох братів, братчетвертий на престолі, Ярослав розумний сів (...).o Багато пригод чеколо на Митька та Сергія тут, у ЮрківціВиконайте морфологічний розбір виділених числівників.:">>>>​

ответ:3 Нестайко, аля в країхні Недоладії

Объяснение:

Пошук

 

Зміст

Біографії письменниківІван Карпенко-КарийІван КотляревськийІван Нечуй-ЛевицькийІван ФранкоВасиль СтефаникВолодимир ВинниченкоВолодимир СосюраГригорій Квітка-Основ'яненкоГригорій СковородаЛеся УкраїнкаМаксим РильськийМикола ХвильовийМихайло КоцюбинськийОльга КобилянськаОстап ВишняПавло ГрабовськийПавло ТичинаСтепан ВасильченкоТарас ШевченкоЮрій ЯновськийГотуємось до ЗНОТвір-роздумТвори з української літератури10 клас11 клас5 клас6 клас7 клас8 клас9 класТвори з української мови10 клас11 клас5 клас6 клас7 клас8 клас9 клас

Замовити роботу



Найкращий матеріал

Згубний вплив грошей за п’єсою І. Карпенка-Карого «Сто тисяч»У піснях – історія мого народуПідтримайте або спростуйте тверджен­ня: «Не роби іншому того, чого не бажаєш собі».Підтримайте або спростуйте тверджен­ня: «Щастя — це казкова жар-птиця, за якою женеться людина і яку ніколи не впіймає».Підтвердьте чи спростуйте твердження про те, що характер людини творить її долю.Мій робочий деньТарас Григорович Шевченко (1814-1861)Мій улюблений герой в оповіданні В. Винниченка «Федько-Халамидник»Весілля – енциклопедія українського фольклоруА вже весна, а вже красна!

Опитування

Знаєте ви українську мову?

 Так Ні Розумію, але не розмовляю

Переглянути результати

 

 

 

 



Духовні цінності

 (22 голос(ів), середній: 4.05 з 5)



Духовний світ людини. Він глибокий, багатогранний, не пізнаний до кінця. Чим він багатший, тим цікавіша людина, тим змістовніше й прекрасніше її життя.
На сторожі нашої духовності, нашої душевної чистоти стоять вічні oбереги, про які народ говорить: це загальнолюдські цінності. Мамина колискова, молитва до Бога, батьківське благословення, родинне вогнище — такий далеко не повний перелік тих скарбів, які очищають і ошляхетнюють нашу душу, оберігають її від скверни і прагматизму, користолюбства, зрадливості...

«Тільки родина — як вічна зернина на невмирущому полі життя»

— так співав незабутній Назарій Яремчук.
Дійсно, все найвагоміше в житті пов'язане з родиною. Відчуття захищеності, душевного комфорту, впевненості, спокою — все це дає нам родина.
Пригадується роман І. Багряного «Тигролови», в якому так чудово змальована сім'я Сірків — українців, які вік за віком жили за законами своєї національної етики, високо цінували заповіді своїх предків. У цій родині панував культ любові для ближнього. Між батьками й дітьми існувала повна гармонія у взаєминах і поглядах на життя.
Герой роману Григорій Многогрішний, який силою обставин потрапив у те благословенне українське село на далекосхідній землі, відчув себе сином Сірка й Сірчихи і братом їхніх дітей — Грицька й Наталки.
Ця родина вилікувала змучену, втомлену, розтерзану жорстоким тоталітарним режимом душу Григорія Многогрішного, повернула йому віру в людей, в добро, в справедливість, у щасливе майбутнє...
Оберегом нашої духовності є й материнська любов. Як зворушливо розповів про неї поет-пісняр А. Малишко у своїй безсмертній «Пісні про рушник», яку сьогодні називають народною.
Матуся, рідна ненька. її любов, її благословенняоберігає душу дитини від скверни, застерігає від необдуманих вчинків, учить робити добро на землі, щоб воно поверталося до кожного любов'ю людей і життєвим благополуччям.
У романі Олеся Гончара «Собор» є прекрасні слова, сказані мудрим учителем:

«Собори душ своїх бережіть. Собори душ!..»

Цей заклик примушує кожного з нас замислитися над питанням: «Моя душа — це храм чи купа цегли?»
Роман «Собор» відкриває нам глибоку життєву мудрість: усі вчинки (і великі й незначні) народжуються в душі, благословляються у її соборі. Треба керуватися у всіх діях і вчинках вічним дороговказом — святинями собору своєї душі, яка мусить поклонятися споконвічним людським цінностям — духовним оберегам.

Драматургічна творчість Григорія Квітки-Основ’яненка є цікавим і помітним явищем в українській літературі. Його п’єси «Сватання на Гончарів-ці» та «Шельменко-денщик» досі викликають інтерес та привертають увагу читачів, театральних діячів, кінематографістів.Привабливість названих п’єс полягає насамперед у яскравості гумористичного зображення життєвих явищ та людських типів. Ці драматичні твори визначаються літературознавцями як соціально-побутові. Гостре бачення письменником соціальних процесів і глибоке знання та майстерне відтворення народного побуту справді дозволяють характеризувати п’єси таким чином. Спільними для них є поширені в літературі того часу образи крутія та хитрюги-москаля, які однаково спритно морочать голови як своїм землякам-гречкосіям, так і зросійщеним, «новомодним» паненятам, що бавляться у світських людей. Це надає творам легкого водевільного забарвлення, виповнює веселими сценами, побудованими на простеньких інтригах. Сюжети нескладні й традиційні, збудовані на любовній колізії, яка розвивається в декораціях українського села з його тинами, призьбами, садочками, гарбузами (призначеними, крім кулінарного вжитку, для з’ясування стосунків між женихами та їх обраницями) тощо. Але, мабуть, найбільшої принади п’єсам надають словесні баталії персонажів, а також промовисті репліки «в сторону», які веселять нас, втаємничують у справжні думки та якнайкраще розкривають характери героїв.