9. Правила правопису частки порушено в реченні А А серце таки рветься до кращого життя. Б О, якби-то листя, листя не жовтіло… В А він коня поганяє, ніби-то й не бачить. Г «Що ж то за краса!» — шепотять дівчата. Д Книжечки мережаю та начиняю-таки віршами.

Моя улюблена тварина — кішка. Я з дитинства хотів мати кота. І, нарешті, моя мрія збулася — у мене удома з’явився сіамський кіт Кузя. У Кузи світло-коричнева мордочка, темні вушка, лапки і довгий смугастий хвіст; гнучке подовжене тіло, велика кругла голова, на мордочці щетинисті вуса, борідка і яскраво-блакитні очі. Колір очей міняється, коли він злиться або погрожує, зіниці стають то червоні, то зелені. Уші у кота завжди насторожі; вони уловлюють щонайменший шерех.
Кузя — тварина вередлива. Якщо у нього гарний настрій, він грає, дозволяє себе гладити, дозволяє іншій тварині є зі своєї миски, але якщо у нього поганий настрій, він попереджає про це своєрідним нявканням, тоді його краще не чіпати. Кузя серйозний, бійцівський кіт. Коли ми були в селі, він бився з усіма котами. Першим у бійку він не вступає. Спочатку він як би попереджає: виє осоружним голосом. Майже на сто вісімдесят градусів повертає шию; шерсть у нього встає дибки, а хвіст «перетворюється» на розбещену щетинисту щітку. Жалості до суперника у нього немає. Він б’ється до тих пір, поки супротивник не утече. Кузя — дуже розумний кіт. Він навчився лапами відкривати холодильник; дверці шаф. Якщо вхідні двері не закриті на замок, то він висітиме на ручці до тих пір, поки двері не відкриються. Кузя любить дивитися телевізор, полювати на ящірок, жаб, птахів. Та все ж він дуже добрий кіт і любить своїх хазяїв. Мені дуже подобається наш кіт.

Наша матуся – найкраща господиня. Вона тримає наш дім у бездоганному порядку й дуже смачно готує. Ми з сестрою інколи їй допомагаємо, але керує процесом приготування завжди мати. Але якось ми вирішили здивувати нашу неньку й приготувати власноруч її фірмову страву – млинці з сиром.

Напередодні ми як швидко й вправно готує мати. Тож ми були впевнені, що це не така вже й важка наука. На практиці все виявилося інакше.

Просіявши борошно, ми взялися замішувати тісто. Передовсім ми ретельно просіяли борошно та уважно перечитали рецепт. Згідно із ним треба було перемішати борошно з яєчним білком, кефіром та цукром. Яка тонка, виявляється, робота відмірювання точної ваги інгредієнтів! Нам весь час доводилося додавати то кефіру, то борошна для необхідної консистенції. Але ж у матері цей етап займав, мабуть, кілька хвилин.

Врешті-решт нам вдалося підготувати тісто і ми почали випікання. Невеличкими порціями ми наливали тісто на пательню, яку ми попередньо змастили олією. Щоб тонко й рівномірно розлити рідину на пательню млинців, що й соромно подавати. Але трохи набивши руку, ми випекли височенну гору млинчиків.

Найлегше залишилося на останок. Ми підсолодили сир та загорнули його у млинці. Подавали ми їх на святковій тарелі з медом та варенням. Мати була в захваті від нашої витівки. Але вона й досі не знає, скільки яєчок ми розбили марно, яких зусиль нам коштувало прибрати кухню після наших кулінарних експериментів!