Від поданих дієслів утворіть дієприслівники. Складіть речення з відокремленими обставинами, використовуючи утворені слова. Приїхати, замилуватись, виходити, намалювати, розфарбувати.

Мова народу — найкраще з квітучого його духовного життя, що ніколи не в'яне й вічно знову розпускається.
Ще В. Сухомлинський писав, що рідна мова — то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Бо в рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. Слово рідної мови — могутній — засіб передачі історичного, культурного, морального, естетичного, побутового досвіду народу. Рідне слово — то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про свою родину, про своє село чи місто, про весь свій край. Віками український народ творив це багатство, відкладаючи до скарбниці рідної мови найдорогоцінніші перлини думки, почуття, фантазії. В мові одухотворяється весь народ і вся його Батьківщина. В ній втілюється небо вітчизни, її повітря, клімат, поля, гори й долини, ліси й ріки, бурі і грози.
Глибинах мови відбивається й уся історія духовного життя народу. Мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв'язком, що з'єднує покоління минуле з сучасним в одне велике історично живе ціле.
Культура мови кожної людини є оновою духовності як окремої людини, так і всього суспільства в цілому.
Духовно зростати і збагачувати свої пізнання свого народу і всього світу ми можемо лише знаючи мову. Духовно багата людина сучасності прагне знати і досконало володіти не лише своєю мовою, а й мовою інших народів.
Людина втрачає повагу до себе, до співвітчизників, до результатів загальнолюдської діяльності, якщо посилює інтерес до культури, науки, якщо не підтримуватиме свою мовну культуру, словниковий запас слів.
Отже., мова — це духовна скарбниця всього народу і кожного з нас, як частки духовності всього народу.

   У лісі жив жадібний вовк . Одного разу раптом у його хатини попадається кінь з возом , великий да сильний, ніякого звіра не боїться. Він віз багато курей . Вовк як побачив багато курей , так у нього в животі все завирувало . Йому так сильно захотілося покуштувати курочки , аж слинки потекли. Задумався вовк , як би вкрасти смачненьку курочку. Бачить, ледве-ледве біжить лисиця , вовк підбіг до лисиці і питає: Лисонька - лисиця хочеш добре покуштувати ?    А лисиця йому відповідає: дуже хочу, вже дві доби нічого на язичку не було. Ти мене погодуєш ?    А вовк їй у відповідь : тільки ти кумушка повинна мені до Он бачиш, біля моєї хатини кінь з возами стоїть, а на возі багато смачненького лежить. Ти зараз відвернеш коня , а я стягну з воза дві курочки і тоді ми з тобою наїмося до пуза .   - Добре ! - Відповідає лисиця. А як я коня відверну ?    Ну ти ж хитра кумушка придумай що небудь .   Лисиця трохи подумала і підійшла до коня і каже: - Здорово, кінь!   Глянув кінь на лисицю і подумав: «Це мені не товариш» , - і відповідає: - Доброго здоров'я !  Запитує лисиця коня : - А куди ти прямуєш ? - Та так, в село курочок везу . - І я туди ж , давай будемо разом іти . - Що ж, давай! - Мовив кінь .   Ось і пішли вони вдвох. Ідуть і розмовляють . Лисиця так заговорила коня , що кінь навіть не помітив, як лисиця зникла. А поки кінь з лисицею йшли і розмовляли, вовк курочок потихеньку і стягнув з воза і зник у глибокому лісі . Наївся до сита і спати увалився під горбок . Навіть лисиці нічого не залишив. Коли лисиця кинулася, то ні вовка не курочок поруч не було. Подумала лисиця: « Обдурив вовк , що ж робити ? Їсти та хочеться ». І вирішила лисиця йти до його хатини, прийшла, а в хатині ні кого не виявилося, тоді лисиця села біля хатини і стала чекати вовка , що б провчити його так , як він провчив її . А вовк тим часом виспався , зголоднів і побрів додому. Підійшов до своєї хатини і побачив, що там сидить лисиця. Лисиця вовку : - «Що куме зголоднів ? ». Вовк , як ні в чому не бувало : - «Звичайно , дуже їсти хочеться ».     Лисиця йому говорить, а я знаю де можна взяти дуже багато курочок . Там за лісом є село і в цьому селі є курник, де живуть дуже - дуже багато курочок. І лисиця облизуючись , почала розповідати , як можна дістатися до села . Ти, вовк , підеш перший , а я за тобою . Так вовк і зробив , дійшов до села заліз в курник і тільки хотів схопити курочку , як на нього хто -то накинувся і давай його бити качалками з боків. Їли ноги забрав від туди . А лисиця стояла за деревом і посміхалася : « Так тобі й треба, навік запам'ятаєш , що красти і обманювати дуже погано».
Не розводь Усок на чужій шматок! І з розумом красти - біди не минути. Того не беруть, чого в руки не дають.