Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні (Визнач , в якому реченні вживаються які розділові знаки. Розділові знаки пропущено)1 завдання1 двокрапка;2 тире;3 крапка з комою;4 комаА. Згадую дітьми із листя кленів ми до свят сплітаємо вінки (В. Колодій);Б. Моя любов зі мною не умре бо вона сильніше смерті і відчаю (С. Будний);В. Ридає щастя безутішно надії в траурах стоять... (О. Олесь);Г. Вітер війнув листя з клена жовте, жовто-золоте полетіло(П. Тичина);Д. Усміх пославши в останнім промінні, Згинуло радісне літо Дощик уїдливий, дощик осінній Сіється, наче крізь сито (Г. Чупринка2 завдання1 двокрапка;2 тире;3 крапка з комою;4 комаА. Кажуть вогонь душі дає красу (О. Гончар);Б. Махнула осінь в ліси вони зацвіли пурпуровими, сірими та жовтими фарбами (І. Франко);В. Вечорами вже не співали під вербами дівчата не витинали гопака гармоністи (Г. Тютюнник);Г. Плакати хотілось а сльози не текли (О. Олесь); Д. З тихим плескотом на берег рине хвилечка перлиста править хтось малим човенцем (Л. Українка).3 завдання1 двокрапка;2 тире;3 крапка з комою;4 комаА. Думав , доля зустрінеться спіткалося горе. (Т. Шевченко);Б. Земля чорніє дрімає розум серце мліє (Т. Шевченко);В. Знаю я моє ім’я не згасне на прийдешнім сонячнім путі (В.Сосюра);Г. Чорними ярами покотився білий туман і одежа вкрилася дрібненькою росою… (М. Коцюбинський);Д. З-за землі, на кривавій попрузі неба, скочила невеличка іскорка довга променяста смуга від неї над землею далі викотився серп огненного кільця .​

Коли я поверталася зі школи то зустріла подругу, вона була заплакана. Я запитала: "Що з тобою, Марійко?" Вона розповіла мені, що по дорозі зі школи в неї загубився телефон вона всюди шукала, але незнайшла, питала чи мені незустрічався. Я сказала, що, ні. І вона заплакана пішла додому. Я теж пішла в сторону дому. Я всю ніч думала про Марійку, а вранці як завжди пішла до школи. ключ від класу знаходиться в мене і тому я приходжу раніше за всіх. Зайшовши в клас на підлозі я побачила телефон, підняла його, а це Марійчин. От вона зрадіє подумала я. Це була несподівана знахідка для всіх, а особливо для Марійки.

Кожен із нас має батьків. Вони народжують, виховують нас, дають нам найперші й найважливіші знання. Та якщо подивитися на речі глибше, в усіх — і не тільки в людей, але й у тварин, птахів, рослин — є спільна мати. Це природа, середовище, в якому всі ми існуємо. Представники рослинного й тваринного світу майже не змінили основ свого існування протягом тисячоліть, людина ж розвинулася від напівтваринного до цивілізованого стану. Чому ж ми, цивілізовані люди, пам’ятаючи про повагу до власних батьків, часто забуваємо про повагу до нашої спільної матері?

Розвиваючись від первісної до сучасної, людина віддалилася від природного світу. Ставши фактично найсильнішим і найрозумнішим видом, вона що далі, то частіше припускається серйозних помилок у поводженні з навколишнім середовищем. Спочатку люди вирубували ліси, осушували болота, намагалися повернути течію річок в іншому напрямку, потім бездумно занурювались у земні й морські глибини, порушуючи лад речей, що існував за мільйони років до появи самої людини. А скільки аварій уже трапилось на заводах, фабриках, гідро- та атомних станціях… І наслідки цих аварій відбиваються не тільки на людях, але й на всіх живих істотах, бо природа — це замкнена система, що має перебувати в рівновазі, щоб нормально існувати.

З раннього дитинства нас привчають не смітити в домі, прибирати за собою. Але природа — теж наш дім! Тож не треба забувати, що слід так само поважати його, як і власну оселю. Звичайно, не від простої людини залежить, як функціонує атомна станція, чи може трапитися на ній аварія, але навіть дитина може й повинна на розкидати сміття в лісі чи біля річки, моря, не ламати дерев та кущів, піклуватися про птахів та тварин, що живуть зовсім поруч. Одним із правил життя для кожного має стати правило Маленького принца: «Устав уранці, умився, привів себе в порядок — і відразу ж приведи в порядок свою планету».

Люди майже не замислюються над тим, якою є земля відразу після їхнього народження та якою вона стає напередодні їхньої смерті. Вони змінюють середовище, в якому живуть, напевне, не усвідомлюючи, до чого можуть призвести ці зміни за кілька десятків людських поколінь. Мені здається, що кожен має думати про це, адже не тільки наші діти, але й прапраправнуки заслуговують побачити світ гарним, здоровим і квітучим!