Словниковий диктант ( правопис прислівників і частки «не» з різними частинами мови): Не/подалік, на/зустріч, де/коли, як-небудь, без/ перестанку, без/сумніву, як/найглибше, з/боку, з/середини, ані/телень, що/понеділка, аби/куди, з/усібіч, на/призволяще, за/панібрата, по/вовчи, по/маленьку, нашвидку/руч, навряд/чи, спокон/віків, не/дарма (не/даремно), сам/на/сам, хоч/не/хоч, усього/на/всього, день/у/день, на/четверо, у/чотирьох, у/четверо, по/четверо, по/ четверте, бозна/коли, поза/очі, за/одно, як/небудь, на/виплат, до/вподоби, без/угаву, уві/сні, на/весні, на/весну, до/побачення, у/сто/крат; не/моя, не/треба, не/заплетена коса, досі не/вимитий посуд, не/залежна від мене справа, не/опрацьований ніким матеріал, не/вивчений вірш, не/гарні стосунки, експертиза не/залежна, відповідь не/правильна, твір не/досконалий; не/тямити себе від щастя; не/упереджене ставлення, будувати не/високо, сміятися не/голосно, це не/правда; не/правду розкриють; не/відомий звір; нікому не/відомий звір; не/згадавши ім‘я, не/працюючи в офісі, не/впевнено усміхався, героїв не/забуто, не/доїсти сніданок, не/довести теорему, не/доженеш конем.

Неподалік, на зустріч, де-коли, як- небудь, без перестанку, без сумніву, як найглибше, збоку, з середини, анітелень, що понеділка, абикуди, з усібіч, на прмзволяще, за панібрата,

канікули пройшли

мімолётно.Настало 1 вересня, і я прийшов на лінійку, людей було дуже багато, ще й ширяють сонце. Послухавши мова директора, я з однокласниками відправився в клас, де сів на останню парту зі своїм другом, поспілкувавшись з класним керівником - ми нарешті розійшлися по домівках. Перший тиждень навчання пройшла дуже швидко, адже ми просто сиділи і заповнювали зошити, але все ж цей час добре запам'ятовується, адже це безтурботний час, який можна провести з друзьямі.Спустя пару днів ми поїхали на екскурсію в сусіднє місто, найбільше мені запам'яталася величезна церква, з золотими Купали, ми були занадто гучні, і вийшов священик, не обійшлося без моралей :)

Мій перший день у школі.  Свій перший день в школі пам’ятаю так, неначе це було вчора. Щиро кажучи, й самій не віриться, що з того дня вже минуло два з половиною роки.  Прокинулась я рано-вранці, а на мене вже чекало святкове шкільне вбрання, пишні білі банти для зачіски, гарні, яскраві осінні квіти, а головне – шкільний рюкзак.  Підійшовши до школи з мамою, татом та бабусею, я вперше побачила таку велику кількість дітей-школярів, щиро усміхнених вчителів та батьків. Правду кажучи, страх та цікавість переповнювали мене. Швидше хотілося зайти до класної кімнати, познайомитися з вчителькою та дітьми. Та найголовніше те, що я вперше побувала на шкільній лінійці, на святі першого дзвоника. Про це мені багато розповідали бабуся, батьки та старші друзі-школярі. На святковій лінійці нас, першокласників, вітали вчителі, директор та старшокласники, а ми їм обіцяли бути слухняними та гарно навчатися, щоб нами пишалися.  Свято скінчилося. Дзвоник покликав нас на перший урок. Тепер школа – це частина мого життя. Тут я дорослішаю, навчаюся, стаю самостійною. Попереду ще не один рік старанного навчання, але вже зараз я пишаюсь тим, що навчаюся в своїй школі