Знайти й підкреслити в тексті засоби міжфразового зв'язку. Позначити їх вид. Світає 1. Одна за одною гаснуть зірки на небі. 2. Синє небо на сході стало блакитне, згодом по обрію рожева смужечка й розлилася по всьому небосхилі. 3. I вода в ставку, і краплини - все стало рожеве в ці хвилини. 4. I туман роси на траві розлився кругом: у долині, над річкою, над селом. 5. Високо в небі злетів жайворонок і співае. 6. Його маленькі крильця вже освітило сонце. 7. I крильця стали рожеві. 8. Ось-ось із-за обрію вилливе золоте покотьоло. 9. О, жайворонок співае, а я вже бачу сонце!​

Засоби міжфразового зв'язку в тексті: небо,  обрій, розлилося, рожеве, жайворонок, співає, його, крильця, золоте покотьоло, сонце.

Вид міжфразового зв'язку: послідовний

безперечно, у кожного з нас є улюблений куточок україни. в одного це величний, пишний київ або красуня полтава, в іншого — тихе взимку і гомінко влітку приморське селище або ж мальовничий закарпатський хутір. а у мене цей куточок — демківці (є таке село у житомирській області), хоча живу я у великому місті. щороку я проводжу у демківцях майже все літо. там я пізнаю справжнє життя: не книжкове, вигадане, а таке, яким воно є — звичайне, реальне, без прикрас. не обминають мене і клопоти, пов’язані з життям у сільській місцевості: рано , ходжу по воду до криниці, бабусі по господарству тощо.

саме там я побачила «народження» хліба: від зерна до паляниці. у моєї бабусі дуже великий город. одну третину його займає городина, другу третину — трава на сіно (до речі, сіножать — тричі за літо). а третя частина — пшениця.на початку серпня розпочинаються жнива. усі родичі збираються і разом жнуть (серпами! ) пшеницю по черзі у кожного. колоски в’яжуть у снопи, скирдують, потім молотять і везуть на млин. з отриманого борошна бабуся протягом року пектиме запашні паляниці, смачні струделі, пиріжки та пампушки. маю зізнатись — нелегка хліборобська праця. (після усього побаченого до хліба ставишся зовсім інакше). адже все відбувається так, як описано у творах українських класиків xix століття. нічого не змінилось! і це сьогодні, у добу високих комп’ютерних технологій!

у демківцях я почуваюсь дуже комфортно, адже демківчан зовсім не цікавить, у що ти одягнутий, яку школу (елітну чи звичайну) відвідуєш. для цих простих людей передусім важливо, щоб ти був людиною та вмів працювати.

до речі, у демківцях ще є хати, вкриті соломою, на стріхах яких живуть лелеки. ще існує звичай не замикати будинок, коли йдеш із дому: просто до дверей притуляють коромисло — на знак того, що вдома нікого нема. і, повірте, ніхто не зайде і нічого не візьме.

це інше життя, інший вимір. можна було б ще довго «освідчуватись» у коханні демківцям, але чи є сенс? я скажу просто: для мене це найулюбленіший куточок україни.

Відповідь:

Моїм улюбленим куточком України є ціле місто Львів. Воно наче злиття Європи з Україною, наче злиття старовини й модерну. Саме це місто уособлює всю красу української культури.

Просто мандруючи вузькими, староєвропейськими, вуличками чи прогулюючись площею Ринок, можна дивуватися незліченними деталями архітектури, збудованої багато років тому. Ніколи не перестану дивуватися тим, в якому гарному стані збереглася вся ця краса. Тут кожна будівля має свою, відмінну від інших історію, тому завжди цікаво замовити екскурсію гіда й послухати безліч неймовірних історій, які зберігають ці будинки.

Також важливою окрасою міста є самі Львів'яни. Вони люди надзвичайної краси серця й мови. Саме тут збереглося багато, часом дивних діалектизмів. що робить Львів ще більш чудовим містом.

Саме тому я люблю Львів, це прекрасне та організоване у самому своєму зародку місто.

Пояснення: