Запишіть речення, накресліть схеми, вкажіть їх різновид за видами зв'язку між частинами 1)Гори ослизл и, мохи набрякливологою, ліси перестали бути сховищем від негоди, бо у лісі-подвійний дощ2)Багряний вечір договорів, і попіл падає на місто, переливається намисто понаддніпрянських ліхтарів3)Так буде тепло, самотньо і лячно у віковій тиші, що діти чули власне дихання, але вухо вперто ловило і побільшувало до найбільшіх розмірів всякий звук, що мусів жити у лісі​

                                              Як би  не було  мови
Як  би не  було мови наше  життя не  було  б повноцінним. Ми  не  могли б  передавати  інформацію, спілкуватися. Але  щоб нормально розвиватись  людині  необхідне спілкування. ми  не  могли б висловлювати свої потреби. взагалі  не  було б багато чого. воно просто зникло б і  все. адже  як би  не  було  мови  то  навіть  простих речей  не  стало б. Не  стало б наприклад магазинів,бо директор  не  зміг би  замовити  товар і  отримати  певні  документи  буз спілкування  з деякими людьми, у  нього  не  було б приміщення та й  як би  люди  купували  потрібні  їм продукти  та  речі  якщо  мови  немає? як би  вони  сказали  що  їм потрібно. ми  були б як  тварини- кожен сам  за  себе, ми  не  могли б мислити  та  думати. Як би не  було  мови ми  не  жили б а  просто  існували...

Душа нашого народу — рідна мова
(за поезією В. Голобородька «Наша мова»)
Думаю, що проблема мови не залишає байдужими багатьох громадян нашої країни. Зараз ще не всі вважають українську мову рідною. Тому що вони звикли до російської, навчали дітей та онуків говорити мовою міжнаціонального спілкування. Мабуть, рідко знайдеш такий народ, який не поважав би своєї мови. Але якщо ми претендуємо на роль цивілізованої держави, то мали б відчувати сором від того, у яких муках повертається рідне слово.
Поезія Василя Голобородька змусила мене замислитися над тим, яку мову вважаємо рідною. Там більше підкреслює цю проблему надзвичайний лаконізм поезії. Дійсно, «оспівування великого в малому»! Поет, підкреслюючи красу та мелодійність мови, порівняв її з піснею. Не розумію, як можна пройти повз таку перлину, як наша мова? Адже вона всім світом давно визнана однією з найме- лодійніших. Серед слов'янських мов наша мова — найбагатша на лексику. Вона пережила страшне лихоліття татарщини, перенесла утиски Польщі, гноблення Москви («Кожне слово нашої мови записане у Літописі», — пише В. Голобородько, у літописі історії!). Але, загартувавшись, мова дійшла до нас чистою, свіжою, мелодійною, незаплямованою. Ми повинні пишатися цим надбанням. Мова — це наша культура, ступінь нашої свідомості.
Без сумніву, вільному народу потрібна своя мова, бо тільки той народ може вважати себе духовно здоровим, може впевнено дивитися в майбутнє, коли сфери його діяльності перейняті рідною мовою й культурою. Не може українська мова бути в Україні рідною чи нерідною. Наша мова представляє нашу державу в світі. Людина, народжена на українській землі, не знаючи іншої Батьківщини, рідною мовою повинна вважати українську. Мова — душа кожної нації, її найцінніший скарб. Звичайно, не сама по собі, а як певний орган культури, традицій. А борються за двомовність ті, хто не знає мови, не володіє нею, а вивчити — лінь! Дуже прикро, що в цих лавах і представники нашої влади — депутати Верховної Ради. Соромно слухати їх виступи, сповнені суржику, у яких відсутня культура мовлення, інколи спілкуються кулаками, ніби дикуни, бо ж слів їм бракує.
Я стверджую, що відродиться наша мова в душі кожного з нас без примусу, за покликом серця й душі. Уже відроджуються національні традиції, обряди, лунають на вулицях українські пісні, ходять колядники з вертепом. Намагаймося бути причетними до великого народу, до його культури. Тоді і відродиться національна гордість, наша самобутність, дізнається весь світ, «якими словами на самоті мовчимо»!