У старого батька Орла був син одинак і звали його Орлик. Виросло вже те Орля, у пір’я вбралося, прийшов час на власний хліб переходити. От батько йому і каже:— Сину, летимо в поле за їжею. Я навчу тебе самостійності. Ти повинен уміти сам себе годувати.— Не голодний я, тату, — мовило Орля. — Та й те поле таке порожнє, чи водиться там щось путнє?Засумував батько, та виду не подав. Мудрим був, вирішив зачекати слушної нагоди, аби дати синові урок. Тому здійнявся і полетів сам.Як раптом до Орлика підповз степовий Вовк.— Добридень, — привітався він солоденьким голосом і, аби той не бачив, злизав слиньки.— Ти хто такий, — витріщився на нього птах, — що від тебе так тхне?— Я житель степів, одинокий вовк, — сказав і якомога ніжніше клацнув зубами. Йому дуже вже не хотілося полохати молодої пахучої птиці.— А чому такий смердючий? — скривилося Орля.— Бо багато рухаюся, на здобич полюю. Не дарма ж кажуть, що вовка ноги годують, а птаха крила!— Як це? — роззявив дзьоба Орлик.— Дуже просто. Ти даєш мені одну пір’їну зі свого крила, а я тобі взамін якийсь харч. Ось так твої крила можуть тебе годувати.— Цікаво, — розплився у задумливій усмішці молодий Орел. — А батько мені такого не казав.— Та що там твій батько тямить? Він уже старий, щоб літати в ногу з часом.— Гаразд, — не довго думаючи, погодилося Орля, бо в животі давно бурчало й вельми хотілося їсти. — Пір’їна, так пір’їна! Тільки ти мені спершу їжу принеси, а я тоді тобі пір’їну дам, а то раптом ще обдуриш… Знаю я вас, вовків.— Не хвилюйся. Я даю слово, і дотримаюся його, — сказав хижак і помчав у бік поля.Так була укладена таємна угода між старим хитрим Вовком та молодим лінивим Орлом. Тепер щодня, в обідню пору зустрічалися вони на верхівці невисокої гори й обмінювалися гостинцями. Вовк приносив свіжу їжу, а Орля йому за це давало пір’їну.Минуло літо. Настала осінь. Повіяли холодні вітри, стали йти проливні дощі. Зголодніло, змерзло Орля, сіло дожидати Вовка. А його цього дня все не було та не було. І геть увечері, коли почали на горизонті з’являтися перші сутінки, а в орлиних очах темрява від невимовного голоду, прийшов Вовк.— А тепер я тебе з’їм, — сказав він і голосно клацнув зубами.Орля стало втікати, махати крилами, але так і не здійнялося в небо, бо було голим, а птахи без пір’я, як відомо, не літають. Довго відбивався птах від хижого звіра, але так і не зміг його перемогти. Знепритомнів і впав на землю. Схопив його Вовк і поволік до своєї нори, аби вовченят малих почастувати.Летів тією місциною батько Орлика. Бачить, Вовк когось волочить. Не впізнав він свого сина в хижих зубах, бо ж той був геть обскубаним, пролетів повз. Але потім передумав і вирішив урятувати пташину. Повернувся та стрімголов кинувся на Вовка і став клювати його в голову. Робив він це так затято і з такою силою, що той здався і випустив здобич із пащі.Орля розплющило очі й побачило батька. Тільки тепер воно зрозуміло, якою цінністю для нього є навіть одна, бодай найменша орлина пір’їна. Звелося на лапки й мовчки пошкандибало до свого гнізда — пір’я відрощувати, щоб згодом разом із батьком у степ за харчами полетіти
Думаю,я тобі до
deniskotvitsky56
22.10.2021
Символи козацької влади Війська Запорізького Комментировать Просмотров: 1366 У XVI в. в українськім громадянстві появилася нова, козацька, верства. Сталося це здебільшого тому, що в серцях українців назрів протест проти ополячення і з'явилася необхідність захищати східні степи від набігу татар.
Згодом, завдяки могутності і перемогам Богдана Хмельницького, вперше постала козацька держава – Військо Запорізьке, яку сусідні держави визнали як окрему державну одиницю, що підтверджувалося складанням договорів та статей.
Без сумніву, кожній державі необхідно мати особисту символіку, що могла би виокремити владу. Відзнаки державної і військової влади звалися клейноди. До них належали гетьманська булава, бунчук, печать, корогви, бубни й труби. Вони зберігалися з великою шанобою. Герб козацької держави був козак у кунтуші, підперезаний поясом, із шаблею при лівому боці, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рам'я, права спирається о бік. Цей герб знаходився також на козацьких корогвах і на печатях.
Прапором Війська Запорізького традиційно вважається стяг малинового кольору, який називали Козацьким Прапором. Малиновий колір є в геральдиці кольором шляхетності й рицарства, перемоги та відваги.
Найважливішу ознаку влади кошового отамана становила булава- палиця з горіхової деревини завдовжки 50-70 см зі срібною чи визолоченою кулею в кінці. Булава розкішно оздоблювалася, здебільшого смарагдами і перлами. Вона завжди була на видному місці; під час переговорів- у руках гетьмана, а під час виборів- на столі.
Вгорі
Объяснение: