Тесты 1. Текст — це: А група речень, об’єднаних граматичним та смисловим зв’язком, що виражають думку вільніше і повніше порівняно з реченням; Б висловлювання, яке складається з кількох речень та має певну змістову й структурну завершеність; В використання виражальних засобів мови у процесі конкретного говоріння, що відбувається у звуковій або писемній формі; Г різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільного життя. 2. Типи мовлення існують такі: А розповідь, опис, оповідання, повість; Б розповідь, опис, роздум; В оповідання, повість, роман, казка; Г заява, оголошення, протокол, розписка. 3. Висловлювання «Стаття 48. Кожен має право па достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (Конституція України)» належить до: А наукового стилю; Б художнього стилю; В офіційно-ділового стилю. Г публіцистичного стилю; 4. Тема тексту — це: А мета тексту, заради якої його створено; Б те, про що йдеться в тексті, стисло виражений зміст; В сукупність виражальних засобів; Г стилістичні засоби. 5. План тексту допомагає: А висловити думки послідовно, не пропускаючи чогось важливого; Б з’ясувати невідоме; В з’ясувати головну думку тексту; Г висловлювати думки в художньому стилі. 6. Абзацом називають: А тему тексту; Б головну думку тексту; В частину тексту від одного відступу до іншого, у якій розкривається зміст підтеми; Г частину тексту, яка несе найбільше емоційне навантаження. 7. З погляду актуального членування можна виділити: А другорядні члени речення; Б дане й нове. В підмет і присудок; Г вступ, головну частину, закінчення 8. Основне повідомлення в реченні міститься: А у відомому; Б у новому; В у даному; Г в обставині. 9. Допомагають уникати повторів у тексті: А антоніми; Б пароніми; В омоніми; Г синоніми 10. Розповідь складається: А з опису загального вигляду та опису окремих частин Б з тези, аргументів, висновку; В з теми, мети, плану; Г з опису загального вигляду та опису окремих частин. із зачину, основної частини, кінцівки;

1 а

2 б

3 в

4 б

5 а

6 в

7 б

8 в

9 г

10 в

Відповідь:НАГОЛОС - ДУША МОВИ*

Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.

Пояснення:

Людина — істота соціальна, тому її основна потреба — спілкування, яке часто переростає в дружбу. Що таке дружба? Це безкорисливе почуття, що допомагає людям вижити в нашому світі, повному приємних і неприємних моментів.

Спілкуючись з багатьма людьми, часто замислюєшся: а чи є вони друзями та хто такий друг? Як правило, дружба не народжується раптом. Для того щоб по-справжньому потоваришувати, потрібно пережити разом безліч ситуацій, у яких проявляється характер і вміння виручити один одного. Справжня дружба вимагає відданості, а іноді навіть самопожертви.