2. Зайвим є речення: А. Над вечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли, сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря стало таким прозорим, що було далеко видно голі дерева понад шляхом (Гр. ТютюнникБ. Його образ, світ думок і почувань, прагнень та ідеалів постає перед нами насамперед з того, що він писав, чим збагатив духовну скарбницю людства (В.Шубравський). В. Вона ще молода, усміхається святково й чисто, в iї ледь чутному диханні збудлива таємниця свіжості, краси природи, що завжди відроджується й відроджується.. ( Є.Гуцало). Г. Роззирнулася, споіваючись, що все це сон, який зараз мине, і з усіх вулиць посуне люд стануть навколо церкви, засвітять свічечки, і вдарять великодні ДЗвон... (К. Мотрин).​

Дiвчинка зiбрала гербарiй з рiзних рослин:лiсових квiтiв, лугових трав, листя плодових дерев.
у саду росли рiзнi дерева: яблуня, слива, черешня,абрикос,вишня.
На клумбi росли такi квiти:чорнобривцi, жоржини, троянди.
На травi, на листi дерев -повсюди лежала роса.
Все навколо: дерева, земля, будинки-покрите снiгом.
У двлрi гралися хлопчики: Iванко, Михайдик, Василько.
За столом зiбралася вся родина: мати, батько,донька,двое синiв.
Земле
Украинт протiкають рiки: Днiстер, Днiпро, Пiвденний Буг.
Восени листя лежало скрiзь: на клумбах, на газонах, на подвiр'ях.
У наших краях зимують такi птахи: голуби, cиницi, снiгурi, ворони.

Біля струмка козак спішився і зсадовив малого на землю. Коня завів у прозорий затінок, зняв поклажу, розсідлав. Самопал обережно притулив до стовбура.

Поки малий вигулював коня, Омелько розпакував торбу. Лишилося ще пшоно, торбинка пшеничного борошна, кілька шматочків сала, капшук солі та з десяток тараньок.

Не відстібуючи з пояса ні лука, ні сагайдака, козак зачерпнув мідним казанком крижаної води. Тоді всипав кілька жмень пшеничного борошна. Круто посолив. Проказав молитву і почав вимішувати тісто.

Коли вимішав так круто, що тісто вже не липло до рук, то насипав у казанок ще борошна і заходився щосили перетирати грушевою ложкою тісто з борошном. Омелько так старався, що аж упрів, але буханець тіста перетворився на дрібненькі кульки. Їх козак обережно зсипав у неглибоку дерев’яну миску.

Малий тим часом напоїв Буланка, насипав у шаньку вівса й поставив коня у холодку. Потім заступом викопав поздовжню ямку, по боках поклав два шмати вивернутого дерну, а на них, як на цеглини примостив поданий Омельком казанок із щойно набраною зі струмка водою. 

Козак сам заклав у ямку паливо, брязнув по кременю важким кресалом. І ось казанок облизують прозорі язики полум’я.

Коли завирував окріп, Омелько всипав туди всю гору борошняних кульок. Ось випірнула з каламутного варива одна, друга, потім ще кілька закружляли по колу. Нарешті, всі борошняні горошини піднялися нагору.

Омелько зняв казанок із вогню. Повичерпнував варене тісто і наклав у дерев’яну миску. Стали з малим, проникливо прочитали “Отче наш” і сіли розкошувати гарячою затіркою. Ще й по тарані роздерли.

Поки Омелько дожував тараню й відкрив рота, щоб загадати малому роботу, той уже спав на м’якій траві. Махнувши рукою, козак усе сам помив у струмкові й заховав у торби. Засипав піском вогнище, що ще тліло. Осідлав коня, повантажив торби, припасував до сідла самопал.

Напруживши з усіх сил очі, побачив в глибині долини ніби кілька макових зернят. Та зернята ті рухались.

Омелько висадив сонного хлопчика в сідло і повів коня до найближчого пагорба. Озирнувшись г, що крапки-вершники на мить застигли, а тоді почали невблаганно наближатися.

Козак знайшов густий кущ, один товстий пагін притис якомога нижче і прикрутив його верхівку жмаком трави до супротивного куща. До гілочки ж приладнав стрілу.

Зладнавши “самостріл”, Омелько швидко повів коня. Невдовзі за спиною наче дитина в долоні ляснула. То Омелькова стріла в когось влучила. 

Ваше, воріженьки, щастя, що малий зі мною! Тому утікати час і пора! 

Пересадивши малого наперед, козак легко злетів у сідло. Буланко чимдуж погнав до далекого лісу. (За Ю.Логвином; 395 сл.)