Позначте рядок, Уси слова в якому-дробови числивники А) три четвёртых, одна друга, половинаБ) дві п'ятих, тринадцять сотих, дві десятіВ) чотири восьмих, чотириста два, п' ять сотихГ) п'ятеро, п' ять десятых, десять сотих​

Б

Объяснение:

Можно я не буду объяснять почему конкретно, мне лень)

навіть у сучасному дуже світі люди завжди прагнуть об’єднуватися в якісь співтовариства або колективи. таким же великим співтовариством є і народ. але кожна спільнота, будь то невеликий колектив або цілий народ, завжди прагне мати щось спільне, щось таке, що дійсно ефективно об’єднує людей і дозволяє їм проводити спільну і узгоджену політику, а також при необхідності протистояти опонентам або конкурувати з ними. однією з таких важливих складових для будь-якої спільноти, в тому числі і для народу, є мова. більше того, мова настільки важлива, що без неї народ іноді неможливо собі уявити.

у всі часи  історії  існувала величезна кількість українських письменників, які прагнули показати всім з наших співвітчизників, що мова для нас є дуже важлива. михайло коцюбинський, іван франко, леся українка та багато інших не тільки описували важливість мови для народу україни і української нації, а й настільки віртуозно і вміло використовували рідну мову, що напевно у всіх читачів їхніх творів виникало непереборне бажання читати, писати і розмовляти українською мовою. ці великі люди займалися популяризацією української мови абсолютно не даремно, адже вони розуміли, наскільки вона важлива для формування сильної української нації та подальшого ефективного відстоювання її високого статусу у протидії з іншими націями. звичайно, мова сама по собі не дозволить країні добитися успіху, але вона служить сильним об’єднуючим фактором, який дійсно може в критичний момент зіграти дуже важливу роль в суспільному, політичному та соціальному житті будь-якого співтовариства.

варто сказати, що українська мова, яка нині стає все більш популярною і часто використовуваною, заслуговує справжньої гордості серед тих, хто нею володіє. щоб зрозуміти це, досить пригадати тривалу і досить складну українську історію. довгий час україна не мала власної незалежності, переживала вкрай непрості часи, але, тим не менш, українська мова продовжувала існувати. вона не зникала, тому що її використовували як люди творчі, так і звичайні люди. думається, що завдяки збереженню мови за весь цей час зберігся і народ україни.

кожен народ іноді стикається з дуже складними пері у своїй  історії. щоб зберігати віру в  майбутнє, в прихід хороших часів народного єднання, народу необхідно щось, що його дійсно об’єднує. звичайно, таким фактором об’єднання є і мова. завдяки їй народ україни зберіг пам’ять про своє коріння, і продовжуватиме зберігати її ще дуже довго.

Землі, каменям, деревам, вогню і водним джерелам слов’яни продовжували поклонятися ще в XV—XVI століттях.Землю слов’яни вшановували не лише в язичницькі часи, але й багато століть потому. Плодючість Землі, її здатність го­дувати людей робили її в очах людини справжньою матір’ю.Спільні для європейських міфів уявлення про те, що небо і земля — подружжя, що небо запліднює землю дощем і після закінчення терміну вона розроджується новим урожаєм, іс­нували й у слов’ян. В одному з давньоруських заклинань го­вориться: «Ти, небо, батько, ти, земля, мати». З культом Ма-тері-Землі пов’язаний давній звичай брати з собою рідну землю, вирушаючи в путь, ідучи надовго з дому (наприклад, на заробіт­ки) або переселяючись в інші місця. При цьому жменьку землі вигрібали з-під печі, іншу — з-під стовпа, на якому тримають­ся ворота, а третю брали з перехрестя доріг. Під час закладан­ня будинку на новому місці жменьку рідної землі висипали під фундамент, вважаючи, що вона захистить від напастей і допо­може родині на чужині.Вшановуючи Матір-Землю, наші предки поклонялися й воді. У давньоруських рукописах можна прочитати про мо­литви й гадання біля води, про лікування нею, укладення шлюбів і союзів і принесення клятв, жертвопринесення воді, в тому числі й людські.У Стародавній Русі поклонялися багатьом деревам, але перш за все дубові, який був священним деревом громоверж­ця Перуна. Про жертвопринесення дубу свідчили ще візантій­ські джерела. Під величезним дубом, що ріс на острові Хорти­ця, слов’яни приносили в жертву живих півнів, шматки хліба і м’ясо.Збереглися відомості про існування в Стародавній Русі свя­щенних гаїв. У священних гаях не можна було не тільки виру­бувати живі дерева, але й рубати на дрова сухостій і бурелом — усе повинно було згнивати на місці, всередині самого гаю. На гілки священних дерев у якості приношень селяни вішали хус­тки, стрічки, шматки полотна або рушники з проханнями про позбавлення від хвороби або як подяку за зцілення. В народі ходила велика кількість оповідань про страшні кари, які спіт­кали тих, хто намагався зрубати дерево в священнім гаю,— од­них знайшла смерть на місці, інші осліпли, зламали руки або ноги, померли від тяжких хвороб.Стародавні слов’яни вшановували камені, вбачаючи в них опору, основу світу, символ світової гори. Пізніше вшановуван­ня культових каменів у народній культурі почало пов’язуватися з іменами християнських святих або легендарних героїв: Бо­городиці, св. Параскеви, преподобного Феодора, св. Афанасія та інших.(353 сл.)    (Із книги «Світ міфології»)