Випишіть службові частини мови в три колонки: прийменники, сполучники, частки.За це всім миром варто встати, щоб подолати сили злі, щоб був і син, і буламати, і справжні люди на землі. Сьогодні з серця України, з всинього Дніпра, до молдованина і фінна доходить голос Кобзаря. В сім'ївеликій, вольній, новій в святім шевченківськім краю перед Титаном у поклоні схиляєм голову свою. Не гріх навчитися і пам'ять своє, аби не затоптати під власні ноги культури нашої скарби.​

Лобіювання (політик); Кредит (банкір); Склероз (медик); ампутація (медик), резекція (медик), пункція (медик), лимфоденит (медик). Резонатор (автослюсар); Сотка (агроном); Кубрик (моряк).

Географія
Географічна карта — це зображення певної території або всієї планети умовними знаками і в масштабі. Сукупність умовних знаків та їх пояснення називають легендою карти. Усі види умовних знаків поділяють на площадні (контурні), позамасштабні, лінійні. Площадні знаки відображають дійсні обриси об'єкта, складаються з контуру і його заповнення кольором або штриховкою. Наприклад, ліс, болото, озеро на плані місцевості, гори, рівнини, глибини морів і океанів, контури материків на географічній карті (див. атлас). Позамасштабні знаки у вигляді геометричних фігур, символів, малюнків відображають об'єкти, які неможливо позначити в масштабі плану чи карти. Наприклад, джерело, криниця, школа на плані місцевості, знаки корисних копалин, населених пунктів, вершини гір (див. атлас). Лінійними знаками передають на плані та карті лінійні об'єкти: шляхи сполучення, річки, кордони тощо. У масштабі зазначають лише їх довжину.  

Стояла рання весна. Дерева потроху прокидались від зимового сну, і простягали віти, як руки, до теплого весняного сонечка. Старий густий ліс край села, що зимою був таким мовчазним і суворим, ожив. Стали пробиватися крізь торішнє опале листя ніжні зелені паростки перших весняних квітів. Щиро, як діти, раділи і весело співали пташки. Ясне блакитне небо вабило свіжістю і чистотою.Неподалік старезного лісу вниз збігала невеличка річечка, яка влітку пересихала, і її можна було перейти убрід. Але вона ставала досить повноводною навесні, коли в неї стікали талі води; тоді жінки та дівчата, що зазвичай ходили туди прати полотно, остерігалися йти далі спільної кладки. Кругом, на схилах пагорбів, та збігаючи вниз до ярів, біліли чепурненькі хатки в оточенні садів і чорних розораних полів. 
На одній із хат, що стояла найближче до річки, було лелече гніздо. На тлі чистого неба різко вимальовувалась ніби купа абияк накиданого гілляччя на даху. Туди поки не оселилися її перелітні мешканці, бо весна ще не повністю вступила в силу. Це була маленька, ледь похилена хатинка під солом’яною стріхою, де-не-де поцяткованою зеленими острівцями моху. На призьбі, яку весняне сонце вже встигло просушити, сидів старий дід, спершись на кривувату палицю, й задоволено посміхався теплу.- Дідусю, а коли прилетять лелеки? – білоголове, босоноге спритне хлоп’я, тільки-но забігши по споришу на подвір’я, подивилося на старого з цікавістю в оченятах.- Коли потепліє більше, онучку. Тоді й прилетять.І обидва очікувально зиркнули на синє небо, яке мовби дихало весняною прохолодою.- Васильку, а йди-но обідати! – це мати, прочинивши двері хати, гукнула малого.– І дідуся клич!Старий та малий, з неохотою відірвавшись від своїх думок, пішли в хату.
ІІ.
Літнє сонце пряжило немилосердно. Пісня жайвірка губилася в небі, то наближаючись, то відступаючи. Жито пахло хлібом, і тихо погойдувалось в такт пісні, що лилася згори. Батько першим зупинився, витираючи рукавом піт.- Досить, сину, спочинемо трохи. Он яку гінку пройшли. Буде матері роботи.Чоловік поклав косу під деревом, сів, напився води, випростав втомлені ноги. Чорні очі його суворо дивилися з-під густих брів. Міцно стиснуті губи видавали в ньому тверду волю.- Василю, та кидай косити, годі вже! Йди-но перепочинь, сину.Парубок знехотя розігнувся. Хоч і відчував зараз якусь слабкість в натруджених руках, міг би працювати ще. Підійшовши в холодок, витер косу жмутком трави, поклав косу поруч з батьковою і ліг, підклавши руки під голову. Це був стрункий гарний хлопець, з ясними блакитними очима.Аж тут тінь упала на нього. Це матір, що дов‘язала останній сніп, теж прийшла спочити.- Ген ви куди забралися, козаки. Я за вами й не вженуся. Гляньте, скільки вже пройшли. Ось спочинемо та й додому поберемось.Мати заклопотано подивилася на небо.- Оно і сонечко вже до заходу котиться…Василь схопився, подав матері води. Вона вдячно глянула на сина. Який же він у неї хороший!Вечірнє сонце сідало за горою. Втрьох вони неквапом брели польовою дорогою, що стрічкою вилася між житом. У ньому перекликались перепілки, і де-не-де синіли волошки.

ІІІ.
…Німа, скорботна тиша стояла в хаті. Батько сидів біля столу, схиливши голову на руки. Мати застигла коло печі, і розширеними від жаху очима дивилась на сина. Василь, що сидів на лаві, був дуже засмучений. Тільки його мала сестричка, дівча років п'яти, нічого не розуміла й здивовано глипала на дорослих, готова ось-ось заплакати.- У рекрути… - вкотре вже, глухо вимовила мати. Видно було, що вона ледь стримується, щоб не вибухнути плачем. – Мого єдиного синочка, мою кровиночку, мою опору і підтримку, у рекрути?! Ні, не буде цього! Не буде! – і рясні сльози нарешті хлинули з її очей солоними хвилями. - - Значить, так треба, мати. Так треба. – низький голос батька нібито заспокоїв матір; вона підійшла до сина, сіла, сховавши голову йому на грудях, і лише тихенько хлипала.- То коли вирушаєш? – звернувся до сина батько.- Післязавтра.Батько важко зітхнув. Їх єдиний син, надія на старість, іде від них. Можливо, вони його вже не побачать…- Ну що ж, сину. Так треба.Василь відчував, що батько думає зовсім не так, і бачив, як їм важко відпускати його. Та він і сам не хотів іти, але що ж. Так треба. Сльози навернулися йому на очі, але він швидко їх приховав. Сестричка, побачивши, що мати плаче, зовсім розгубилася. Її сині оченята, глибокі, як дві кринички, потроху наповнювалися слізьми.