сделайте , знаю балов немного но все что есть .​

У кожного з нас є своя мрія. Хтось хоче мати новий автомобіль, а хтось новий телефон. Але це власне для мене, не є чимось радісним. Моя заповітна мрія- це поїхати в Німечину, побачити чудову архітектуру міста, пам'ятки народу та дізнатися їхні традиції. 
Пока я навчаюся, їхати в Німечину немає часу та сенсу. Але країну можна побачити не лише побачивши все на власні очі, а через книгу. Там все змальовано! Все що я хочу побачити!
Незважаючи ні на що, я йду у мою рідну бібліотеку, та беру чудову книгу "Про життя та побут у Німечині" Пирйшла додому і тихенько сіла у куточку, читати книгу. Так цікаво поринати у чарівну розповідь традицій невідомого мені народу. 
Я так читала, що й не замітила як заснула.  
Дивна архітектура. А вулиці начебто покинуто людьми вже давно-давно... Ох! Я бачу тисячі будиночків, і всі такі різні. Це напевно село. Ні, це окраїна великої столиці Берлін. Чисельні хмарочоси видніється далеко-далеко в тумані. Краса! 
І ось я прокинулася. Моя мрія збулася, я побачила Берлін. Тепер можна щасливо жити!

Цап та баран Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран. Цап на город по капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним. — Ох, жінко,— каже чоловік,— проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. А збирайтесь, цапе й баране, собі з богом, щоб вас не було у мене в дворі. Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили вони собі торбу та й пішли. Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова. От баран — дужий, та несміливий; а цап — сміливий, та не дужий: — Бери, баране, голову, бо ти дужий. — Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий. Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та й ідуть, коли горить вогонь. — Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли. Приходять туди, аж то вовки кашу варять. — А, здорові, молодці! — Здорові! Здорові!.. Ще каша не кипить — м'ясо буде з вас. Ох, так цап злякавсь, а баран давно вже злякавсь. Цап і роздумавсь: — А подай лишень, баране, оту вовчу голову! От баран і приніс. — Та не цю, а подай більшу! — каже цап. Баран знову цупить ту ж саму. — Та подай ще більшу! Ох, тут уже вовки злякались: стали вони думати-гадати, як відціля втікати: «Бо це,— кажуть,— такі молодці, що з ними й голови збудешся,— бач, одну по одній вовчі голови тягають». От один вовк і починає: — Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить,— піду я по воду. Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля драла дати: — Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку. Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів-сидів: — Ось піду лишень я, так я їх прижену. Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап до барана: — Ох, нум, брате, скоріше хвататись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня убратись. Ох, як роздумавсь вовк: — Е, щоб нам трьом та цапа й барана боятись? Ось ходім, ми їх поїмо, вражих синів! Прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались, як побігли та й на дуба забрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Цап сміливіший — ізліз аж наверх, а баран несміливий — так нижче. — От лягай,— кажуть вовки ковтунуватому вовкові,— ти старший, та й ворожи, як нам їх добувати. Як ліг вовк догори ногами й зачав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дрижить, як упаде, та на вовка! Цап сміливий не став міркувати, а як закричить: — Подай мені ворожбита! Вовки як схватились, так аж пили по дорозі закурились. А цап та баран безпечно пішли, та зробили собі курінь, та й живуть.