Благословен, хто п’є рідну воду. Як прекрасно жити над великою водою! Можна любити моря, океани, можна мріяти про них, але не можна нічого в світі так любити, як велику річку, велику свою воду, що тече безупинно поміж рідних берегів. І береги дивляться у воду і не надивляться. Описати річку раннім ранком, коли з рожевого туману починають випливати дерева, верби, гуси, човен, а там десь і хата чи білий пісок. Яка прозора й м’яка в річці вода. Як живуть по її мальовничих берегах люди, як миються в ній, складають про неї свої пісні, мелодії. І благословен той, хто п’є рідну воду і не сумує по ній все життя. Коли думаю я про старі часи од давніх – давен, ще скіфсько – старослов’янських, до запорізьких включно, мислячи, звичайно, про історію свого народу, мені чомусь і Дніпро, і народ здаються однаково молодими й подібними один до одного в ті часи. Нині Дніпро постарів, а народ виріс і перебуває у віці повної мужності… Граматичне завдання: Намалюйте схему 3 речення у тексті (Можна любити моря….), визначте його вид.

торги на сторінці у фейсбуці Микола Азаров подав у відставку голови а ти в мене є той

Настала люта зима. Все навкруги вкрите снігом.
Завмерли трави, кущі і дерева. Під сніговим покривалом зачаїлися тваринні істоти, а наші друзі птахи по сніговому килиму мандрують в пошуках їжі.
Вони, мені здається, заглядають людям в очі і просять порятунку.
Птахи,мабуть, сильно страждають взимку від холоду і голоду. Крижаний вітер гуляє, носиться між будинками і деревами, забирається і під пух і пір'ячко. Не всидіти маленьким пташкам ні на землі, ні на гілці: все покрито снігом, холонуть лапки. Треба
стрибати, літати, щоб як-небудь зігрітися. Ох, як важко їм це дається! Шукають вони, де б сховатися від холоду, від страшного зимового вітру.
Лютий - найважчий для птахів місяць. Місяць лютого холоду і голоду. Зима відчуває, що скоро їй доведеться поступитися своїми правами, ось вона і злиться: то морозом вдарить, то замете буревій. Найгірше, коли після денної відлиги вдарить вночі мороз і відразу заморозить сніг зверху. Така крижана кірка на снігу дуже міцна, жорстка, слизька. Її не розбити ні слабкими лапками, ні дзьобом. Як птахам дістати під льодом їжу - травичку, зернятка? У кого немає сили пробити скло крижаної кірки, той звичайно ж голодує.
А якщо на до пірнатим прийдемо ми ,діти та дорослі люди? Ми звичайно можемо і повинні до своїм маленьким, слабким пернатим друзям. Їм багато не треба. Хто дасть зерняток, хто - сальця, хто - ягід, хто - хлібних крихіток. О! То скільки їх можна врятувати від голодної смерті!
Ми можемо влаштовувати для птахів маленькі безкоштовні їдальні у дворах і прямо у себе на балконах, біля віконечок у власних домівках. Можемо вивішувати з вікна шматочки хліба на ниточці або встановлювати у дворі годівниці з зерном і хлібом. Горобці і інші наші зимові гості цілими зграйками будуть з радістю відвідувати їх.Ось так мы можем врятувати життя птахам!

Судома раптово скрутила м’язи, і хвилі зімкнулися над головою. Вода немилосердно тягнула на дно... Допоки відпочиваючі на пляжі зрозуміли, що трапилося лихо, минуло немало дорогоцінних хвилин. Кинулися до потопаючого надто пізно. Прибула рятувальна служба теж не змогла нічого вдіяти — на глибину 10 метрів можуть пірнати хіба водолази. Врятувати життя п’ятнадцятирічного хлопчика не вдалося...

Трагедії, подібні цій на озері Вербному минулими вихідними, повторилися днями ще двічі — на пляжах Десенки та Довбички. Взагалі з початку року у столичних водоймах потонули 18 чоловік (у Київській області — 11). З них — троє дітей. Правда, за перше півріччя минулого року ця цифра сягала 20, та все ж...

Вода підступна. Приміром, на пляжах Дитячому та Венеція — швидка течія. Під мостами часто бувають водоверті. “Бетонні” береги дуже слизькі, не довго впасти і втопитися навіть на мілині. На нерівне дно чи так звані ями натрапляв, мабуть, кожен плавець: щойно була глибина метрів три, аж раптом дно “обривається”. Температура води різко знижується. Саме тоді найчастіше хапають судоми. Ще може “скрутити” від перевтоми, коли не розрахував свої сили. А от переконання, що “ноги віднімає” від переляку — якраз міф.

Наше тіло, стверджують фахівці, практично потонути не може. На дно йдуть, власне, тому, що починають борсатися. І чим вище людина намагається висунутися з води, тим більше та її затягує. Тож хапається за все, що потрапляє під руку, “мертвою” хваткою. Тому й кажуть, що до потопаючого краще підпливати ззаду. Коли ж доводиться рятуватися самотужки, головне не панікувати. Намагайтеся розслабитися, лягти на хвилі і набрати у легені побільше повітря: вода сама підтримуватиме вас на поверхні, як надувну кулю. Хапають судоми — ущипніть себе за те місце, яке “крутить”, або вколіть — теж ефективний метод. Головне не розгубитися і мати на купальнику маленьку шпильку. І ще кричіть, кличте на до

— До речі, потопаючі майже ніколи цього не роблять, чи то від страху, чи сподіваються впоратися самотужки,— ділиться керівник державного комунального підприємства “Плесо” Микола Щепець.— Тому, буває, поки не пішов на дно, ніхто й не думав рятувати. Хоч у Києві є кому: щодня з ранку до вечора на офіційних пляжах чергують патрульні служби. Маємо тринадцять рятувальних станцій (остання формально вважається чотирнадцятою — люди відмовляються плавати під нещасливим номером). Торік закупили швидкісні катери, які мало не за півхвилини (більше як удвічі швидше, ніж старі шлюпки) добираються у протилежний кінець такого озера, як Вербне. А “воскресити” людину можна, навіть коли вона пробула під водою до п’яти хвилин.

Найчастіше гинуть через власну необачність, чи коли, не знаючи броду, лізуть у воду (йдеться про непристосовані для купання місця). Хороші плавці топляться через самовпевненість: купаються “під градусом” (близько сімдесяти відсотків загиблих), “на спір” перепливають ріки. Тому група ризику — чоловіки віком 30—45 років.