1. Познач рядок, у якому виділене слово є прислівником. А.Про добро пишуть на піску, а про зло на камені. Б.Не одежа красить людину, а її добрі справи. В.На сонці тепло, а біля мами добре. Г.Добре слово людині, як дощ у посуху. 2. Познач рядок, у якому виділене слово є прислівником. А.Добра людина — надійніша від кам’яного мосту. Б.Добре там, де нас немає. В. За добро добром платять. Г.Добре серце прекрасніше, ніж всі розуми світу разом узяті. 3. Познач рядок, у якому виділене слово є прислівником. А.З добрим дружись, а лихих стережись. Б.Берись дружно, не буде сутужно. В.Дружній череді вовк не страшний. Г.Річ краще нова, а дружба — стара. 4. Познач рядок, у якому виділене слово є прислівником. А.Добро добром повертається. Б.Добре жити скрізь, а вдома найкраще. В.Добрі жорна все перемелють. Г.Добра порада виведе, а погана заведе. 5. Познач рядок, у якому виділене слово є прислівником. А.Хочеш собі добра, не роби нікому зла. Б.Де є добрі люди, там біди не буде. В.Добре роби, добре і буде. Г.Добрий хліб, коли нема калача. 6. Познач рядок, у якому виділене слово є прислівником. А.Все добре у свій час. Б.Сварка до добра не доведе. В.Живи так, щоб тобі було добре, а другим краще. Г.Добре ім’я дорожче від багатства.

Хотіла б я у за водою,

немов Офелія, уквітчана, безумна.

За мною вслід плили б мої пісні,

хвилюючи, як та вода лагідна,

все далі, далі…

І вода помалу

мене б у легкі хвилі загортала

І колихала б, наче люба мрія,

так тихо, тихо…

Я ж, така безвладна,

дала б себе нести і загортати,

пливучи з тихим, ледве чутним співом,

спускаючись в блакитну, ясну воду

все глибше, глибше…

Потім би на хвилі

зостався тільки відгук невиразний

моїх пісень, мов спогад, що зникає,

забутої балади з давніх часів, –

в ній щось було таке смутне, криваве,

та як згадати? Пісня та лунала

А потім зник би й відгук –

і на воді ще б колихались тільки

мої квітки, що не пішли зо мною

на дно ріки. Плили б вони,

аж поки в яку сагу спокійну не прибились

до білих водяних лілей, – там стали б.

Схилялися б над сонною водою

беріз плакучих нерухомі віти,

у тихий захист вітер би не віяв;

спускався б тільки з неба на лілеї

і на квітки, що я, безумна, рвала,

спокій, спокій…

Хотіла б я у за водою,

немов Офелія, уквітчана, безумна.

За мною вслід плили б мої пісні,

хвилюючи, як та вода лагідна,

все далі, далі…

І вода помалу

мене б у легкі хвилі загортала

І колихала б, наче люба мрія,

так тихо, тихо…

Я ж, така безвладна,

дала б себе нести і загортати,

пливучи з тихим, ледве чутним співом,

спускаючись в блакитну, ясну воду

все глибше, глибше…

Потім би на хвилі

зостався тільки відгук невиразний

моїх пісень, мов спогад, що зникає,

забутої балади з давніх часів, –

в ній щось було таке смутне, криваве,

та як згадати? Пісня та лунала

А потім зник би й відгук –

і на воді ще б колихались тільки

мої квітки, що не пішли зо мною

на дно ріки. Плили б вони,

аж поки в яку сагу спокійну не прибились

до білих водяних лілей, – там стали б.

Схилялися б над сонною водою

беріз плакучих нерухомі віти,

у тихий захист вітер би не віяв;

спускався б тільки з неба на лілеї

і на квітки, що я, безумна, рвала,

спокій, спокій…