даютвір- оповідання з обрамленям (любая тема)​

ответ: Зустріч у лісі

Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас.

Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію...

Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.

Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього.

Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.

Объяснение:

В обычный день, вначале я умывалась чистила зубы, и выходила гулять на улицу. На улице я играла на площадке с друзьями, а как становилось жарко, я заходила домой, читала книгу (например можешь написать свой любимый рассказ или сказку), смотрела телевизор (можешь что-то убрать или дополнить). Потом я обедала/перекусывала, и выходила гулять. При времяпрепровождении на улице наступал вечер. Я приходила домой, могла позаниматься своими и делами, потом чистила зубы и ложилась спать. Выходные я проводила на даче/в деревне, с бабушкой и дедушкой. Я хорошо провела лето!

Без сумніву, у кожного з нас є улюблений куточок України. В одному - величний, пишний Київ або прекрасна Полтава, в іншому - прибережний селище, тихий взимку і багатолюдний влітку, або мальовниче закарпатське поселення. А у мене є цей куточок - Демківці (таке село є в Житомирській області), хоча я живу у великому місті. Більшу частину літа я щороку проводжу в Демківцях. Там я знайомлюся з реальним життям: чи не буквально, що не вигадано, а таким, яким воно є - звичайна, справжня, без прикрас. Я не сумую за турботам про життя за містом: прокидаюся рано Ходжу до криниці по воду, допомагаю бабусі по будинку і так далі. Там я побачив «народження» хліба: від зерна до паляниці. У моєї бабусі дуже великий сад. Третина його споживається овочами, ще третина - травою на сіно (до речі, сіно - влітку тричі). І третя частина - пшениця. Збір урожаю починається на початку серпня. Всі родичі збирають і збирають разом (серпами! ) Пшеницю по одному з усіх. Колоски пов'язують в пучки, подрібнюють, потім обмолочують і відправляють на млин. З отриманої муки бабуся цілий рік пекёт ароматні багаття, смачний штрудель, тістечка і пончики. я повинен визнати - важкі сільськогосподарські роботи. (Судячи з того, що ви бачили, ставитеся до хліба зовсім по-іншому). Адже все відбувається так, як описано в творах українських класиків 19 століття. Нічого не змінилось! І це сьогодні, в епоху високих комп'ютерних технологій! Мені дуже комфортно в Демківцях, тому що Демківці не цікавить, що ти носиш, в яку школу (елітну або нормальну) вчишся. Для цих простих людей найважливіше те, що ви чоловік і вмієте працювати. У Демківцях, до речі, до цих пір збереглися будинки з солом'яними дахами, на дахах яких живуть лелеки. Також існує звичай не загороджувати будинок, виходячи з дому: просто поставте поруч з дверима гойдалки - знак того, що нікого немає вдома. І повірте, ніхто не прийде і нічого не забере. Це інше життя, інший вимір. «Чесно кажучи» в любові Демкова можна було б довго, але чи є в цьому сенс? Я просто говорю: для мене це найпопулярніша частина України.