Наші пре?ки любили пр(е, и)крашати своє житло: вибіле(н, нн)і та ро?писа(н, нн)і стіни (й, і) печі різ?бле(н, нн)і ло?ки майстерно вимал?ова(н, нн)і ікони вишиті сороч?ки та рушники. З (не)запам’ятних часів (у, в) радості (і, й) (не)щасті рушник (і, й) пісня супроводжували людину (в, у)се життя. (Не)було (в, у) Україні оселі, де (не)полум’яніло б різнобарв?я рушн(и, е)ків. Ро?вішані над вікнами (і, й) дверима вони об(е, и)рігали оселю від (у, в)с?ого лихого. Рушниками були пр(и, е)краше(н, нн)і образи ро?ташова(н, нн)і на покуті. (Свіжо)вип(е, и)че(н, нн)ий хліб клали на стіл накритий чистим рушником. Ним (у, в)шановували появу н(е, и)мовляти (в, у) родині зустрічали рідних (і, й) гостей виряджали (в, у) дорогу синів (і, й) коханих. Рушник (з )(давніх)(давен) був обли(ч, чч)ям оселі (і, й) господині. (Ні)що так предметно (і, й) наочно (не)характ(е, и)р(е, и)зувало жіночу вправність як ці вим(е, и)режані рукотвори. Тому й (з, с)берігают?ся (в, у) родинах ще бабус(е, и)ні рушники. На потемнілій від часу тканині – (не)зрівня(н, нн)о гарний малюнок. Палахкотять ро?ташовані (не)далеко одна від одної квіти півоній усміхне(н, нн)і соня?ники квітуч(і, и) троянди ч(е, и)рвоніюч(і, и) кетяги калини. Рушники оспіва(н, нн)і (в, у) числе(н, нн)их (У, у)країнс?ких піснях пр(о, а)славле(н, нн)і (у, в) віршах. Вони самі як та чаруюча (У, у)країнс?ка пісня заспіва(н, нн)а ро?маїтими засобами тканини вишива(н, нн)я. Завдання. Записати текст, відкриваючи дужки, вставляючи за потребою літери замість знаку питання. Розставити розділові знаки.

Объяснение:

Наші предки любили при)крашати своє житло: вибілені та розписані стіни і печі різьблені ложки майстерно вимальовані ікони вишиті сорочки та рушники. З незапам’ятних часів у радості й нещасті рушник і пісня супроводжували людину усе життя. Не було в Україні оселі, де не полум’яніло б різнобарв'я рушників. Розвішані над вікнами і дверима вони оберігали оселю від усього лихого. Рушниками були прикрашені образи розташовані на покуті. Свіжовипе,чений хліб клали на стіл накритий чистим рушником. Ним вшановували появу немовляти в родині зустрічали рідних і гостей виряджали у дорогу синів і коханих. Рушник з давніх-давен був обличчям оселі й господині. Ніщо так предметно і наочно не характеризувало жіночу вправність як ці вимережані рукотвори. Тому й зберігаються в родинах ще бабусині рушники. На потемнілій від часу тканині – незрівнянно гарний малюнок. Палахкотять розташовані не далеко одна від одної квіти півоній усміхнені соняшники квітучі троянди червоніючі кетяги калини. Рушники оспівані в численних українських піснях прославленні у віршах. Вони самі як та чаруюча українська пісня заспівана розмаїтими засобами тканини вишивання. Завдання. Записати текст, відкриваючи дужки, вставляючи за потребою літери замість знаку питання. Розставити розділові знаки.

Ішли лісом два товариші, і вискочив проти них ведмідь.
Один кинувся навтьоки, видерся на дерево й заховався, а другий залишився на дорозі. Робити йому було нічого: він упав на землю й удав з себе мертвого.
Ведмідь підійшов до нього й почав нюхати: той і дихати перестав. Ведмідь понюхав йому обличчя, подумав, що він мертвий, і відійшов.
Коли ведмідь пішов, хлопчик зліз з дерева і сміється:
— Ну що,— кагке,— ведмідь тобі на вухо говорив?
— А   він сказав мені, що погані ті люди, які в небезпеці від товаришів тікають.

Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови. 

Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром. 

Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною. 

Українська мовна традиція сягає до княжих далеких часів. За часів Київської Русі наше слово повновладно зазвучало на державному рівні. Потім виникли школи, друкарні, які видавали не лише духовні твори, а й підручники, наукові трактати. Але шлях нашої мови був тернистим. Скільки заборон прийшлося зазнати українській мові, починаючи з часів Петра Першого! У 1863 році один із петербурзьких циркулярів переконував, що "малоросійського язика" взагалі не існує. З ужитку виганялися рідні до болю слова. Російський цар хотів, щоб люди забули, що таке Запорозька Січ, Україна, козак... 

XIX століття, означене в історії Європи як століття гуманізму, весни народів, виявилося для українців лютою зимою. Мова вмирала. Діялося це тоді, коли на сторожі духовності народу стояло могутнє слово Тараса Шевченка. Але від народу приховувалися найвищі прояви його духу. До розряду заборонених потрапили твори Івана Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. 

XX століття виявилося ще страшнішим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялося. 

Сьогодні нашій державній мові потрібні не тільки відповідні законодавчі акти, але й наша духовна міць, любов до знань, справедливість, інтелігентність, наша національна самосвідомість. 

Поет схвильовано писав про державну мову України: 

Вона, як зоря пурпурова, 

Що сяє з небесних висот 

І там, де звучить рідна мова, 

Живе український народ. 

Наша українська мова — це золота скарбниця душі народної, з якої ми виростаємо, якою живемо й завдяки якій маємо величне право й високу гордість іменуватися народом України.