Антонімічні прийменники вжито в реченні Мудре слово не лежить у скрині, а ходить по вулиці. Прислів"я йде з розуму, а розум прямує за прислів"ям. Війна й жалість поруч не ходять, і поряд не живуть. Хто бува на возі, той буває й під возом.

Хто бува на возі, той буває й під возом.

Объяснение:

Антонімічні прийменники

в - з, під - над, до - від.

В сучасному світі багато здобувачів знань навчаються дистанційно.

Деякі через ситуацію з пандемією,а деяким просто подобається.Я вважаю,що вчитися вдома-це нормально,але багато речей відбувається в школі.Наприклад перші друзі,перші сварки,які навчають дорослому життю.Ти не побачиш своїх однокласників,випускного,а головне незабутнього першого дзвоника.Також псується зір і потрібно завжди сидіти,а в школі з класу в клас побігаєш.

Моя думка,всеж краще вчитися у школі,але-це вибір кожного.

если не то сорьки

Любов до Батьківщини. Ці слова наповнилися реаль­ним змістом улітку 1991 року. До цього українцям прищеплювали любов до могутньої імперії, тобто Ра­дянського Союзу. Тепер перед кожним на певному сту­пені саморозвитку постає питання, яке винесено в заго­ловок цього твору. Дійсно, як пояснити собі дивне по­чуття єдності з народом, землею, історією, що зветься любов’ю до Батьківщини?

Для себе я відповів на це питання. Почуття любові до України є тим почуттям, що об’єднує землі, згуртовує лю­дей. Завдяки такій любові різномовні люди перестають бути диким натовпом, а населені пункти — брудними гур­тожитками. Єднаються люди, розквітають міста — ось так людські почуття впливають на світ.

Любов до Батьківщини не може бути обов’язком, адже про це ні в якій конституції чи кримінальному кодексі не напишеш. Це почуття, гідне справжнього громадянина, виникає в кожного з нас від народження, і з часом воно гартується й міцнішає. Але є й ті, хто зрікаються цього почуття, плюндрують звання українця. Як цьому зарадиш? Мабуть, уже ніяк.

Хто щиро любить свою Батьківщину? Селянин, який плекає золото хлібу. Працівник заводу — майстер, у якого золоті руки. Учитель, який рік за роком віддає знання своїм учням. А ще лікар, бібліотекар і багато-багато інших.

Зрозуміло, хто не любить України, хто лише носить гла­деньку машкару любові? Той, хто не працює задля її добро­буту й процвітання.

З часом, коли суспільство нарешті вирине з кризи, пи­тання про любов до рідної України більше не постане. Це почуття ввійде в плоть і кров нації, стане її органічною часткою. І доля тоді щиро всміхнеться браттям-українцям. Золоті часи настануть для нашої держави. То ж примножуймо свою любов до Батьківщини — вона повернеться до нас сторицею!