Контрольна робота. Будь ласка до ть, терміново. 1. Складним реченням із різними видами зв'язку є: А.Це шарудить на ґанку осінь-мишка, це листя поміж аркуші, це книжка. Б. Врочисто, гучно листя помирає, а так вмирати вміє лиш воно! В. Брат герой, але він зовсім не той , хто потрібен тобі. Г. Життя- як пісня, що не віддзвенить. 2.Складним реченням із різними видами зв'язку є: А. Я чую у ночі осінні, я марю крізь синій сніг: вростає туге коріння у землю глевку із ніг. Б. Впала ніч на землю круком, крикнув сич Базавлуком, прокотилася луна-і прогнулась далина. В. У болітці серед лісу якось Жабці стало тісно: всі набридли їй подружки, несмачними стали мушки. Г. На порозі я став- бузок мені гілки:не ловлю я живих пелюсток, не даю їм моєї руки. 3.Складним із сполучниковим сурядним і безсполучниковим зв'язком є речення: А. Біла не в тім, що свище вітер лютий, що січень на вікні малює мертві квіти. Б. Ось тут ніч, а там, за стіною, видно, як удень: трава зелена, пташки літають. В. Дідусь вимовляє, виспівує гаряч слова- і все давниною сивою в очах моїх ожива. Г. Коли навколо ні душі, коли моя не може спати, чомусь так хочеться мені для тебе пісню заспівати. 4.Складним із сполучниковим сурядним і безсполучниковим зв'язком є речення: А. Я чую, як біжать секунди, я бачу космоси в траві... Б. Горить земля, і витоптано квіти, та корінці залишилися в ній! В. І ангел у небі заплаче, і сльози, пролившись дощем , пір'їну від крові сполощуть на тихій долоні твоїй. Г. З часом цвіт яблуні опадав, розгорталася спека, теплий вечір під ноги дерев опускався. 5. Складним із сполучниковим сурядним і підрядним зв'язком є речення: А. Дні минають- і лік їм загубиш, бо зробились ночі малі. Б. Ми стоїмо на різний берегах:твій- у вогні, а мій - у ярких квітах. В. Заклякнеш на розі доріг, як на сходинках сцени: навкруг аплодує спільнота, а сцена - німа. Г. Намалюю себе зі свічею, поки сонця на небі нема, поки землю і душу пітьма чорнотою вкриває своєю 6. Складним із сполучниковим сурядним і підрядним зв'язком є речення: А. Трапилось те, що і мало бути: я не знайшла червоної рути. Б. Чекаю дня , коли собі скажу: оця строфа, нарешті, досконала. В. І буде синя часу благодать, і співи трав , і музика польоту, і світ, який ми вивчили на «п'ять», відкриє нам нові цілющі ноти. Г. Слова ростуть до молитов червоних, туди, де Всесвіт Бога меж, де все - як дзвони.

Калина- дуже красива рослина.Це стрункий кущ,з багатьма тонкими вітами,що тягнуться до сонця.Із приходом весни на калині набухають бруньки.Потім калина вкривається білими суцвіттями-парасольками.Її листя світло-зелене з нерівними зубчастими краєчками,і ними грається вітерець.Потім,коли калина одцвіте,з"являються маленькі зелені ягідки,які поступово збільщуються,а з настанням осені набувають насичено червоного кольору.Стиглі ягоди схожі на яскраві краплини крові.Калина кислувато-гіркувата на смак,але дуже корисна.З калини готують варення яке допомагає при кашлі,компот,а ще калиною прикрашають весільні короваї.Калина-символ українського народу,символ життя.

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.Майбутнє. В цьому слові є своя неприхована таємничість. Кожен із нас проживає своє життя так, як вважає за потрібне, але все ж таки усвідомлює – без минулого немає майбутнього. А що ж для нас є минулим? Славне буття наших пращурів, закрита і понівечена наша історія за часів радянської влади чи, може, не така вже далека історія нашої незалежної держави? Що з цього ми маємо пам’ятати і чи мусимо?

Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 

Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Можна знайти й більш приземистий приклад: людина, яка втратила пам’ять внаслідок шоку або автомобільної аварії. Перше, що вона пам’ятає – біла стеля лікарняної палати, а далі – пустота... І про яку вже історію можна казати, якщо ти не пам’ятаєш навіть власного імені. І як жити далі? Починати все з нуля дуже непросто, адже, можливо, хтось чекає на тебе, а ти лиш скажеш: «Я все забув...» Це страшно. Думаю, така людина хоче повернути свою пам’ять будь-що, бо кожен спогад є для неї ще одним кроком на стежині до майбутнього.