Складно підрядні речення з чорної ради

Погано було за ляхів, та вже ж і наші гуляють не в свою голову!  

А Черевань був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню рійну з ляхами.

Гора з горою не зійдеться, а чоловік з чоловіком зійдеться.      

А в божого чоловіка довга, до самого пояса, борода іще краще процвіла сідинами; а на виду дідусь просіяв якимсь свігом.

Свари да чвари, і вже гетьманською булавою почали гратись, мов ціпком.  

Объяснение:

кладносурядні речення (Пантелеймон Куліш «Чорна рада»)

Погано було за ляхів, та вже ж і наші гуляють не в свою голову! 

Гора з горою не зійдеться, а чоловік з чоловіком зійдеться.   

Свари да чвари, і вже гетьманською булавою почали гратись, мов ціпком.   

А в божого чоловіка довга, до самого пояса, борода іще краще процвіла сідинами; а на виду дідусь просіяв якимсь свігом.

ответ:Поговоримо про займенники? Наше щоденне мовлення без них ну нікди не годиться. Тому всім-всім важливо знати, коли їх доречно вживати, як правильно писати і відмінювати.

Займенник – це самостійна змінна частина мови, яка лише вказує на предмети, їхні ознаки або кількість, не називаючи їх, і відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки? котрий?

Займенник уживається в мові замість іменника, прикметника та числівника  і виконує синтаксичну роль у реченнях тих самих членів речення, що й іменники, прикметники та числівники . Займенники уживаються у мовленні, щоб уникнути повторення тих самих слів у реченні; вони також пов’язують зміст окремих речень, роблять їх зрозумілими.

Початкова форма займенника – називний відмінок; для займенників прикметникової форми – чоловічий рід, називний відмінок однини.

В український мові відносний займенник що збігається за написанням і звучанням зі сполучником що, який також з’єднує залежне речення з головним у складному. Як же їх розрізняти? Це робиться Якщо ми можемо слово що замінити синонімічним йому який, то це займенник. Коли ж така заміна неможлива, то що – сполучник.

Недарма вважається, що праця облагороджує людину. Адже задля того, щоб зробити будь-що добре, потрібно вчитися та розвиватися. Уміла в своїй справі людина – наче митець, що створює шедевр. ЇЇ рухи красиві та відточені, хоч вона малює картину, хоч рубає дрова. Отаке захоплення в мене завжди виникає, коли я гаю, як моя мама вишиває "хрестиком" картини.

Моя мама Олена дуже любить вишивати. Раніше вона часто робила вишиванки у народному стилі, як її навчила бабуся. Зараз їй подобається вишивати величезні, ніби намальовані картини. Хоч вишивати хрестиком і не складно, це потребує майстерності та терпіння. Мама сідає біля вікна чи лампи та дістає з шухляди п’яльця зі спеціальною тканиною, різнокольорові нитки та ножиці, та схему картини, надруковану на папері. Вона акуратно розкладує все необхідне та приступає до роботи. Голка в маминих руках просто літає! Мама швидко та легко робить стежки, рахуючи їх пошепки. Зайву нитку вона обережно відрізає гострими ножицями. В неї напоготові декілька голок з різними нитками, бо для однієї картини може знадобитися не менше десяти кольорів. Час від часу мама відсувається від своєї картини та дивиться, чи все зробила правильно. У цей час вона не любить, коли її відволікають, бо мусить стежити, щоб не збитися зі схеми.

Коли мама втомлюється, то акуратно збирає своє приладдя назад у шухляду та деякий час роздивляється, що в неї вийшло. Мушу визнати, вона ніколи не буває повністю задоволена результатом, хоча її картини виходять дуже гарними. Та мама вважає, що завжди можна зробити ще краще – швидше та акуратніше. Тому вона з радістю береться за нові роботи, щоб навчитися новому.