Яким відокремленим членом речення ускладнено речення: Дарунок його, замість захоплення й подяки, викликав лише глумливу гримасу вуст? обставиною додатком прикладкою означенням 2. У якому реченні є відокремлений додаток (розділові знаки вилучено)? Край шляху, ї у долинці догорає вогнище. За винятком баби Оришки Чіпка нікого не любив. Хлопець стріляв швидко хоча й неточно. А там надворі іде дощ готується до виступу веселка. 3. У якому реченні відсутній відокремлений додаток? Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки. Там, замість життя, в теплеє літечко терен зацвів. Незважаючи на спеку й духоту, косарі співали косарських пісень. На світі усе знайдеш, крім рідної матері. 4. Укажіть зайве твердження. Відокремлюються додатки після означуваного слова. Відокремлюються додатки, які починаються словами крім, замість, за винятком. Відокремлені додатки відповідають на питання непрямих відмінків. Відокремлені додатки можуть конкретизувати зміст сказаного. 5. У якому реченні є відокремлений додаток (розділові знаки вилучено)? А там надворі іде дощ готується до виступу веселка За винятком баби Оришки Чіпка нікого не любив Край шляху у долинці догорає вогнище. Хлопець стріляв швидко хоча й неточно. 6. У якому реченні допущено пунктуаційну помилку? Тільки на відміну від козака, що не може обійтися без товариства, ворожбитові потрібна самотність, тиша і спокій. Усі, за винятком старенької вчительки-пенсіонерки, проголосували за резолюцію зборів З іншого кінця вагона залунали голоси, зокрема голос охоронця. Ягід навколо, особливо дикої малини була сила-силенна.

1)додатком

2)за винятком баби Оришки Чіпка нікого не любив

3)незважаючи на спеку й духоту ,косарі  співали косарських пісень

4)відокрмлюються додатки після означваного слова

5)за винятком баби Оришки Чіпка нікого не любив

6)ягід навколо ,особливо дикої малини була сила-силенна.

Объяснение:

У легкому танці кружляють пухнасті сніжинки, ніжно огортаючи серце тихою любов’ю до білизни снігів, до музики, яка тихо звучала в душі, до життя. Тонко відчувати світ і жити з ним в гармонії – це теж інтелігентність. Я – дівчина, а тому свої роздуми про справжню інтелігентності поведу від жіночого серця, наповненого болем і радістю від зустрічей і знайомств із людьми.

У сьогоднішньому столітті, насиченому шаленим ритмом, все більш потужно заявляє про себе людина, процвітаюча в бізнесі, в кар’єрі, в наукових відкриттях… Але чи є вона людиною-інтелігентом?

Інтелігентність для себе я визначаю як моральне самовдосконалення особистості, її моральна свідомість, здатність до самоконтролю і свідомого вибору моральної позиції, особиста відповідальність і почуття власної гідності. Основу моральності складає потреба ставитися до інших як до самого себе, а точніше, піднесення себе через піднесення інших. Тому інтелігентна людина – це людина душі, розуму, виховання. Еммануїл Кант сказав: «Мораль є вчення не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати гідними щастя». Це вислів пояснює різницю між «героєм нашого часу» і людиною-інтелігентом.

Сьогодні людина прагне до знань, але це прагнення стає утилітарним, прагматичним, коли найвищою метою стає успіх, що приносить, в свою чергу, хороші гроші. Людина мисляча, розумна і людина інтелігентна – велика різниця. Бо небезпечно давати знання аморальній людині. Аморальна людина вживає знання проти іншої заради досягнення своєї мети, і тут всі засоби хороші. Розумний бізнесмен має хороші гроші, комфорт, свободу… але часто він не відчуває себе щасливим. Поголовне звернення «малинових піджаків» до психології – не віяння моди, а наслідки, що витікають з існуючих законів внутрішнього світу людини. Один з цих законів стверджує, що щастя не віддільне від моральної чистоти: чиста совість, честь і гідність, виконаний обов’язок – найцінніші духовні компоненти людського щастя. У людей інтелігентних є почуття обов’язку перед суспільством, перед рукою, яка просить до перед родиною, другом, матір’ю… А ще щастя, словами Л. М. Толстого: «…бути корисним і мати спокійну совість…». Так от людина інтелігентна – це людина совісна і людина, яка глибоко відчуває, людина мисляча.

Інтелігенти – незвичайні люди, вони інтелектуальні і утворені, добре знають етику та етикет, мають хороший смак у всьому. Інтелігент завжди відрізнить класику від вульгарних шедеврів сучасності. Інтелігент не дозволить собі не знати мови і більше того, ніколи не дозволить собі відпуститися до лихослів’я. Інтелігентна людина прагне у всьому до краси і бореться проти бруду внутрішнього і зовнішнього. А знаряддям боротьби, як правило, є слово.

Інтелігент – це людина, яка всі катаклізми людського життя пропускає через своє серце, рве його, страждає, хоча, найчастіше це не зрозуміло суспільству. Інтелігентна людина – тактовна, шаноблива до особистості інших, не терпить фамільярності і хамства.

Оволодіння інтелігентністю починається у людини з оволодіння ним правил людського співжиття. Повага людини людиною (без «шаленого расизму»), ввічливість і тактовність, уміння рахуватися з іншими думками та культурами, відмова від примітивного, тупого «тикання». Поважаю інтелігентних людей, з ними комфортно і є за чим тягнутися, чому вчитися, та й просто приємно розмовляти, відкриваючи для себе все нове і нове.

Объяснение:

Ніщо, здавалося, не могло врятувати Наталку від життя з осо­ружним чоловіком(возний). За давнім народним звичаєм, дівчина, що подала рушники, не може порушити даного слова. Не така Наталка. Ця смі­лива, енергійна дівчина здатна на боротьбу із віковими традиціями. Наполеглива у боротьбі за своє щастя, вона після повернення Петра підмовляє возному: „Коли Петро мій вернувся, то я не ваша, добро­дію”. Перемагає велика сила Наталчиного кохання. Розчулений виявом таких глибоких почуттів, возний відмовляється від Наталки, повертає їй свободу. Так народна мораль, „красивої, розумної, моторної” дів­чини „з добрим серцем” перемагає панську.

В образі Наталчиного коханого Петра письменник змалював бід­ного парубка-заробітчанина, якому, як і Наталці, властиві благород­ство, здатність до самопожертви. В цьому образі Котляревський теж втілює свої ідеали народної моралі. Петро — добрий, щирий парубок, здатний на високі почуття, вірний у коханні. Чотири роки заробляє він гроші у далеких краях, аби одружитися з коханою дівчиною. Але у Петра нема сміливості, властивої Наталці, він пасивний, не здатний на боротьбу за своє щастя. Дізнавшись, що Наталка просватана, Петро змиряється з долею: „Возний — пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір’ю треба підпори і зашити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не подам”.