До дієслів в неозначеній формі добрати спыльнокореневі іменники напр. читати- читач, читання, читанка; зустрічати, копати, доповідати, приймати, шукати.

читати- читач, читання, читанка;   зустрічати- зустріч, копати- копач,копанка; доповідати- доповідь, доповідач, приймати- приймач, приймання,;   шукати- шукання, шукач.

зустічати-зустріч

копати-копанка.

доповідати-доповідь,доповідач.

приймати-прийняття, приймач.

шукати- шукач

„коли хобі починає приносити гроші, воно перетворюється на роботу і перестає приносити задоволення” – я не згоден з цим твердженням настільки, наскільки взагалі можливо бути з ним незгодним. якщо людина витрачає стандартних 8 годин на роботу (а ще 8 віддає сну), тоді робота забирає у неї рівно половину активного часу! якщо ж за розповсюдженими сьогодні принципами робота забирає у людини більше часу – тоді „на життя” може залишитися зовсім небагато. а чи готові ви свідомо, з повним розумінням того, що відбувається, віддати половину свого життя справі, яка не приносить жодного робота не лише „може”… вона „повинна” приносити задоволення! інакше особисто я не бачу жодного сенсу у такій роботі. якщо ви, скажімо, любите фотографувати – то чому б вам не стати професійним фотографом і не почати отримувати прибуток завдяки своєму хобі? якщо ви обожнюєте програмувати на php – цьому вашому хобі також знайдеться практичне застосування. скажімо, ви можете стати власником веб-проекту, або зайнятися розробкою інтернет-проектів для інших людей. чим би ви не захоплювалися – майже напевне існують способи, які перетворити ваше хобі на професійну діяльність! головне, дати собі відповідь, чи готові ви шукати цих способів? а чи краще підете на он-ту офіс-менеджерську посаду тільки тому, що вона відкрита, і начебто й не вимагає жодних особливих знань. або на он-ту маркетингову посаду, оскільки зараз дуже модно бути маркетологом і взагалі – маркетологи отримують непогані гроші. саме тому мене до глибини душі дивують окремі особистості, які стверджують, наприклад, що вести блог можна тільки заради задоволення, але аж ніяк не заради грошей. так, неначе ці дві сфери неможливо об’єднати! читаючи такі коментарі, я відразу уявляю, ким буде така людина через декілька років (а можливо – вже є). в кращому разі вона працюватиме на „посередній” посаді, виконуючи хай навіть високооплачувану, але ненависну роботу… а ви як вважаєте, чи може хобі приносити прибуток, залишаючись при цьому джерелом задоволення?

Перший сніг цього року випав зовсім несподівано. того дня погода з ранку стояла похмура, але тиха. десь після обіду з неба стали зриватися великі сніжинки. ми й озирнутися не встигли, як їх стало багато. вони падали на асфальт та майже не танули, тому що надворі було холодно. десь за годину все навколо вже побіліло, а перший сніг все йшов та йшов. неначе великі білі «мухи» кружляли у повітрі. до темряви перший сніг все-таки перестав падати. але до того часу навколо вже простелився іскристий казковий килим. дерева нарешті прикрили свої голі гілки білосніжним покривалом. особливо ошатними здавалися ялинки в алеї неподалік мого будинку: вони неначе вбралися у пухнасті снігові шубки. ми з друзями висипали надвір та стали завзято стрибати по білому снігу, грати в сніжки. я відразу став втоптувати сніг на гірці, щоб скоріше можна було кататися на санках або на картонці. а інші діти бігали та кричали: «з першим снігом! ». і кидали один в одного сніжками, а грудки відразу розсипалися. бо перший сніг ще не мерзлий, він м'який та легкий. у всіх навколо, навіть у дорослих, настрій відразу став добрим, ніби свято. ми веселилися та раділи, хапали перший сніг жменями і розсипали його над головою, як салют! він сяяв в повітрі, ніби діамантовий дощ!