Серед багатьох місяців особливе місце належить серпню. І це цілком природно. Протягомроку хлібороб, якщо можна так висловитися, працював на останній місяць літа. Від того, якзащедрив урожай, залежали статки селянина, його добробут і майбутнє. Тому із серпнемвінцем року - люди пов'язували свої найсокровенніші надії. Але одна справавиростити врожай, а інша Вчасно зібрати збіжжя. Не випадково внароді казали: «Один серпневий день рік годує». Тому хлібороби відкладали всі нагальнісправи, намагалися зосередити зусилля лише на жнивах. Зрання й до пізнього вечора селянине мали перепочинку, бо, як мовиться в прислів'ї, «серпень втоми не знає усе збирає, при-пасає». (1) Як відомо, кожен місяць мав свої «перепочинкові дні». (2) До таких належали більшчи менш значущі свята, якими й регулювали працю з відпочинком. (3) Лише для серпнянародно-обрядова структура їх майже не передбачала. (4) Традиційний агрокалендар свідомозробив виняток місяцеві жнив. (5) Для цієї пори року існувало золоте правило, що опред-метилось у народному прислів'ї: «У хліба короткі ноги, як утече, то й довгими не наздо-женеш» (В. Скуратівськийу третьому абзаці тематичним є речення А) першеБ) другеВ) третєГ) четвертеД) п'ятедуже треба, до ть ​

3. Д

Объяснение:

Я давно мріяла про літній відпочинок в Карпатах.Що може бути кращим?
Гірські струмочки з кришталево чистою водою,що безперервно біжать своєю маленькою дорогою і дають змогу втамувати спрагу усім мандрівникам,що завітали в гори.Зелені смереки,сосни,ялини-красуні карпатських лісів,тільки ступив на поріг цнотливої природи одразу відчуваєш дивовижні запахи карпатських трав і вічно зелених дерев.Груди наповнюються свіжим повітрям,а душа натхненням.Хочеться поєднатися з природою на віки,жити з нею в гармонії і злагоді.Тільки в Карпатах відчуваєш себе справжньою людиною яку створила матінка природа.Можна збирати гриби,ягоди,кататися на велосипедах,здійматися на вершини,відчути щось неперевершене та вічне.
 

  Вона стоїть і дивиться на мене. її погляд м'який, теплий, ніби підсвічений якимось яскравим світлом. Від неї йде доброта і ще... ще якась безпомічність. 
     Мама... матіночка... матуся... Безліч дорогих серцю слів можна сказати про маму. Вона єдина, хто пробачить усе, хто пригорне до себе та захистить у будь-якій ситуації. Ось зараз я стою, дивлюсь на неї і привітно посміхаюсь. На душі така приємна ніжність. 
     Матусині губи поступово розпливаються в таку знайому усмішку. От зараз матуся посміхнеться, і в кутиках вуст заграють сонячні зайчики. Я знаю кожну зморшку на її обличчі, кожну рисочку. Роздивляюсь уважніше маму: вона ще молода, в неї русяве довге волосся (в дитинстві я страшенно його скубла, але мама тільки сміялась), невеличкий носик з ледь помітною горбинкою (у мене теж), маленькі, рожеві, завжди усміхнені вуста і найкрасивіші очі в світі. Вони змінюють колір залежно від матусиного настрою. Іноді, коли я принесу зі школи . «10», вони зелені-зелені, коли не помию посуд, вони сірі, з гіркими нотками, які я добре відчуваю. Вони міняться, вони виграють якимось неземним світлом. 
     Моя матуся дуже весела, дотепна, жвава. Вона полюбляє одяг спортивного стилю. Джинси і светр — її найулюбленіші речі. Вся її постава видає людину енергійну. У кожному її слові і русі відчувається глибока внутрішня гармонія. Коли вона швидко йде, то її волосся, зібране в «хвостик», кумедно підстрибує. Я дивлюсь на матусю і радію, що в мене така добра, стильна, сучасна мама. Просто найкраща в світі!