Морфологічний розбір слова "мільйон"​

ответ: мільйон все слово корень

объяснение:

Твір-роздум про мудрість коли дитина тільки починати освоювати та розуміти навколишній світ, вона все сприймає як нове, цікаве. широко розплющеними та довірливими очима дивиться вона на яскраве сонце в блакиті, розпитує про те, що, як та навіщо. дитина стоїть на порозі великих знань, що визначатимуть усе її життя. у цей період життя необхідно дитині правильно розуміти світ навколо. та діти й самі часто проявлять неабияку мудрість – наприклад, вони вміють бачити сутність речей, вони щирі у почуттях та бажаннях молодість – швидкий, бурний вік, коли людина самостійно стикається з реальним життям. вона усвідомлює різницю укладів життя минулого та сучасності. на її очах відбувається зміна часів, змінюється життя, людина сама є безпосереднім учасником того процесу. по-новому сприймаються минулі ідеї та події, інше ставлення викликають звичні речі. тому суперечки між традиціями та новими ідеями неминучі, як неминучі й розчарування. молодість обурює якісь, на її думку, безпідставні конфлікти, за які було покладено багато життів. покірність перед катастрофічними подіями не знаходять у неї розуміння, бо зараз, коли все вже позаду, здається, що можна було б знайти вихід. у такому віці мало кого можна назвати мудрим, бо молодь не хочу прислухатися до порад, хочу все зробити на свій лад. та саме тоді в людині починає накопичуватися мудрість, що базується на власному досвіді, вона починає розуміти, що в чомусь її батьки та дідусі все ж були праві. прожиті літа мудрість та вміння спокійно розмірковувати про те, що сталося. гарячі ідеї та нездійсненні мрії спочатку зважуються, підключається досвід та вміння дивитися наперед. згадуються свої та чужі помилки, знаходяться засоби запобігти їм та виправити. тому людина в літах вже не рветься в бій, але завжди готова дати пораду темпераментній молоді, аби та не повторювала минулих помилок та вчилася отримувати користь з власних. її мудрість часто незрозуміла молодим людям, та вона розуміє їх, бо сама була такою. чи можна сказати, що тільки стара людина може бути мудрою? я вважаю, що ні. якщо людина вміє робити висновки з того, що з нею трапляється, вона вчиться жити. і з кожним таким уроком стає трохи мудрішою.

Як чудово виглядає зимовий ліс і як гарно в ньому на прогулянці! все навкруги біле, вкрите м’яким пухнастим снігом. на гілках могутніх дерев, особливо на широких лапах вічнозелених ялинок, уляглися невеликі купи снігу, схожі на справжні шапки. всі дерева схилилися, напружені снігом. коли така шапка падає з гілки, вона розпрямляється і ніби вистрілює, прагнучи до неба. небо блакитне і чисте, ніби сльоза. на сонці блищить сніг, переливаючись та граючи у сонячних променях скупого зимового сонця всіма барвами веселки – навіть болячи дивитись на цю розкіш природи. морозно. сніг хрумає і вискрипує під ногами. і якщо взяти трохи снігу в руки та уважно його роздивитися, то можна побачити окремі сніжинки, які є найкращим витвором мистецтва найчудовішого майстра – самої природи. ніби якийсь казковий ювелір майстерно вирізав ці ажурні крихітні зірочки. дерева в лісі скрізь вкриті не тільки снігом, але й інеєм та памороззю. у лісі зимовим днем тихо, здається, що всі сплять, вкриті білосніжною ковдрою. звуки у морозному повітрі дуже швидко розносяться і лунають на далеку відстань. тому чути, що сплять все ж таки не всі – ось ворона каркнула, ось і сорока застрекотіла, а ось подала голос ще якась зимова пташка. а зовсім поряд цвірінькає синичка. на прогулянку я взяв трохи хліба і борошна, тому ж насиплю його пташкам, бо в зимовий час їм приходиться дуже скрутно і находити собі їжу на землі, вкритій сніговим покривалом, зовсім важко. ні, точно, сплять в зимовому лісі не всі. ось і чиїсь сліди на чистому снігу. хто ж тут бігав? скоріш усього, це заєць у своєму білому зимовому кожушку рятувався від зголоднілого сірого вовка або від рудої красуні – лисиці. сонце взимку ховається дуже рано, тому не треба баритися. мені пора поспішати додому, бо на капелюшках ялинок рожевіє сніг, а білі стрункі берізки самі стають рожевими та золотавими. ось спочатку блакитні, а потім фіолетові і сині тіні по снігу між мовчазних дерев. небо починає червоніти на заході, а зі сходу стрімко іде темрява, яка за лічені хвилини нагонить подорожнього і вимусить його поспішати до своєї домівки. вже можна побачити навіть тоненький серпок молодого місяця. вечоріє, становиться значно холодніше. а я повертаюсь додому, йдучи назад по своїх слідах, ще раз притоптуючи хрусткий сніг. і тільки-но я вийшов з лісу, обернувся, а ліс уже зовсім чорний на фоні синього снігового килима. на добраніч, тихий та привітливий зимовий ліс, вкритий прекрасним зимовим покривалом, ми ще побачимось!