Прочитайте текст. Уривком з якого твору він є? Виконайте його лінгвістичний міні-аналіз. Жили ми такеньки з бідою та з журбою до осені. Тут і зчинилось... Одного дня трусили в садку яблука в коші, а чоловік мій струшує та все з яблуні на мене поглядає то з-за тії гілки, то з-за тії. Трохи вже й притомилась бабуся, – сіла одпочити. – От уже й літечко красне минулося! – промовила, – сонечко ще світить, та вже не гріє. Сеє кажучи, роздивляється навкруги. – Устино-голубко! Адже ото неначе дітвора з-за ліси визирає? – питає мене. Я гляну – аж справді коло тину купка діток. – А що, дітки? – питає бабуся, – Чого прийшли, мої соколята? Малі мовчать та тільки оком закидають у коші з яблуками. – Ходіть лишень ближче, хлопченята: я по яблучку вам дам! – каже на їх бабуся. Дітвора так і сипнула в гад. Обступили стару, як горобці горобину, а стара обділя їх, а стара обділя... Загуготіло, загомоніло коло нас: звісно, діти. Коли се зненацька як гримне пані: – А то що? Перелякались діти. Которі в плач, а хто в ноги, — тільки залопотіло. І в мене серце заколотилось. Бабуся спокійненько одповіщає: – Се, – каже, – я по яблучку діткам дала. – Ти дала? Ти сміла? – заверещить пані(сама аж труситься – Ти, мужичко, моє добро крадеш!.. Злодійко! – Я – злодійка!? – вимовила стара... Зблідла, як хустка, і очі їй засяли, і сльози покотились. – Більш красти не будеш! – кричить пані. – Я тебе давненько пристерігаю, – аж от коли піймалась... Панські яблука роздавати! – Не крала я зроду-віку мого, пані, – одмовляе стара вже спокійно, тільки голос її дзвенить. – Пан ніколи не боронив, сам дітей обділяв. Бог для всіх родить. Подивіться, чи для вашої ж душі мало? – Мовчи! – писнула пані, наскакуючи. Хруснули віти. З-за зеленого листя визирає мій чоловік, та такий у його погляд страшний! Я тільки очима його благаю. – Злодійка! Злодійка! – картає пані бабусю, вкогтившись їй у плече, і соває стару, і штовхає. – Не по правді мене обмовляєте! Я не злодійка, пані! Я вік ізвікувала чесно, пані! – Ти ще зо мною заходиш? Та зо всього маху, як сокирою, стару по обличчю! Захиталась стара: я кинулась до неї; пані — до мене; мій чоловік — до пан моя дитино, – промовляє до мене бабуся, – Не турбуйся, не гніви панії. А пані вже вчепилась у мої коси... (Марко Вовчок)