Неправильно оформлено пряму мову в реченні А Вже як ішли в поле, сусід казав хлопцеві:"Перебрався б ти до нас!" Б "Це кінець!"-нестерпною іскрою пронеслося у свідомості В "Мамо...-і затнувся, а потім додав-Дозвольте вас так називати, бо ви ж така...як і моя мати" Г "Це я , ваш Пірат, впізнаете?-гавкав він крізь сльози.-О, який я щасливий!"

ответ: начеб-то в

Объяснение:

Скільки Вам років? Що? Нетактовний питання? Так, напевно Ви праві. Втім, особливого значення це не має, оскільки якщо Вам років так від 15, то Ви не один раз замислювалися над тим, про що далі піде мова.

Чи замислювалися Ви про сенс життя? Знову дурне питання. Хто ж не замислювався, для чого він живе? А про що мрієте? Не в матеріальному сенсі (адже більшість подумали «Про дорогій машині», «Про будиночку на березі моря», «Так просто хочу бути багатим», - правда?), А в широкому сенсі цього слова. А що для Вас найцінніше в житті? Що на першому місці, а що на десятому? А кохана людина? - А що з ним? Він же коханий і любить Вас. Куди він дінеться?

Я абсолютно точно впевнений, що ці або подібні питання собі ставив і постійно задає кожна людина. Тільки от відповіді на них знаходить далеко не кожен.

Давно намагаюся для себе зрозуміти - що за дивна істота "людина"? Чому більшість людей (не всі звичайно, але основна маса) не цінує до певного моменту те, що вони мають в житті? Так, деякий час все прекрасно, життя грає фарбами, ми чекаємо моменту, коли до ніг впаде цілий світ, думаємо, що молодими будемо вічно, мріємо, будуємо плани. А потім щось трапляється, і ми розуміємо, що прожите до цього моменту - це все не те, ми все робили не так, неправильно, не вчасно. Чому не цінуємо те, що маємо ЗАРАЗ? Чому для того, щоб зрозуміти, що в житті головне, щоб розставити пріоритети, повинно відбутися щось в більшості випадків непоправне?

Заробляємо гроші? А навіщо? У них щастя? За них можна все купити? Мабуть, і справді, можна ... Хоча, стоп ... Мабуть, єдине, що не можна купити (або створити ілюзію того, що можна купити) - це час. Час - ось що є у людини найдорожче. Ось що не можна витрачати даремно, адже як би там не було - життя дуже коротка. А ми часто ховаємося, прикриваючись роботою, навчанням, втомою, просто лінню. Відкладаємо на завтра те, що потрібно було зробити ще вчора. Відкладаємо зустрічі з улюбленими людьми, не говоримо слова, які для них були б дорожче будь-якого дорогоцінного каменю. Адже завтрашній день вже не буде схожий на сьогоднішній. Завтра будуть нові турботи. Завтра буде завтра.

А сьогодні - сьогодні потрібно встигнути все зробити, все сказати, дописати, доспівати, долюбить ... Дати відчути дорогим людям, що вони дійсно дороги, що Вам з ними краще, ніж без них. Повірте, вони це оцінять і повернуть Вам турботою, ласкою і любов'ю в десятикратному розмірі. Не вірите? А Ви спробуйте! Саме час, проведений з коханими і дорогими людьми, буде помниться через багато років. Саме зустрічі, любов, турботу один про одного, а не добу на роботі, Ви пронесете через роки і будете згадувати і зберігати з такою трепетною ніжністю. І коли почуєте, як хтось жартома чи серйозно запитує, а в чому ж сенс життя, Ви будете посміхатися і десь в глибині душі співчувати бідоласі, ще не понявшему. Так, безумовно, сенс у кожного свій. Головне, все-таки знайти його. І чим раніше, тим краще. Змінити себе заради когось, але не намагатися міняти коханої людини - адже подумайте, полюбили б Ви його, якщо б він був хоч трішки не таким?

Вийшло, напевно, більше запитань, ніж відповідей. Втім, так навіть краще. Кожен сам зможе ще раз поставити собі всі ці питання і, може, хоч на один з них відповісти. Не для когось, а для себе. Зрозуміти, що і, головне, хто для нього важливий, а що можна відкласти на потім. Я свій вибір вже зробив. А Ви?

Художній твір: опис кота У моїй родині живе загальна улюблениця — кішка Ліза. Зараз я вже не уявляю, що її колись не було в нашому домі, що колись ми жили без Лізи, — такою важливою істотою вона для нас стала. Але ще кілька років тому ми не думали ні про яку кішку . Правда, я постійно просила у мами дозволу завести якусь тварину, але вона була непохитна. І от якось раз ми виявили в під’їзді крихітну грудочку, яка тикала усім у ноги, шукаючи до та захисту. Спочатку мама винесла цій істоті теплого молока, а потім вже не змогла її залишити напризволяще. Так у нашому житті з’явилася Ліза. Спочатку вона була невизначеного кольору, худа і болюча. Але поступово, завдяки турботам моєї мами й увазі всієї нашої родини, ця істота перетворилася на чудову красуню, яку наш тато назвав Лізою. Мені здається, це ім’я підходить моїй улюблениці якнайкраще. У неї біла пухнаста шерсть, бірюзово -зелені очі та пишний рожевий носик і подушечки лапок. Моя улюблена кішка дуже пластична і граціозна, любить пострибати і пограти зі своєю улюбленою «мишкою ». З вигляду Ліза — сама доброта, однак це далеко не так. Ця розумна кішка володіє непростим характером, любить пустувати і навіть напаскудити. Але ми все одно її дуже любимо, тому прощаємо їй все. Так, Ліза ніколи не буде спілкуватися з тими, хто їй не подобається. Якщо до неї нечемно звертатися, вона може зашипіти або навіть подряпати. Але моя бабуся каже, що кішка завжди відчуває хороших людей і ні за що їх не скривдить. Тому нечемні гості нехай нарікають на себе. Крім того, Ліза дуже незалежна і самостійна. Вона може цілий день займатися своїми справами, не звертаючи на нас ніякої уваги, і підійде приголубитися тільки тоді, коли сама цього захоче. Але якщо їй щось потрібно, то ця ласунка завжди доб’ється свого — жодне серце не може встояти проти такої красуні. Бабуся називає Лізу природним барометром — вона допомагає їй передбачати погоду. Так, ми завжди дізнаємося, коли наближаються холода, — тоді Ліза спить, згорнувшись калачиком і заховавши ніс. А ще бабуся стверджує, що кішки здатні « намивати гостей». Тому, коли Ліза сидить на порозі і вмивається, бабуся передрікає, що з’являться гості. І дійсно, іноді вони приходять. А одного разу Ліза врятувала всю нашу сім’ю від загибелі. Вночі у нас почався витік газу і ніхто нічого не відчув, сплячи міцним сном. Але Ліза почала ходити з кімнати в кімнату і голосно кричати. Крізь сон мама кілька разів покрикувала на кішку, але коли прокинулася, то зрозуміла, чому Ліза не могла заспокоїтися. Вчасно мама закрила газ, вивела всіх на вулицю і провітрила квартиру. Так , завдяки Лізі, ми залишилися живі. Відтоді вся наша сім’я ще більше любить цю кішку, вважаючи її повноправним членом сім’ї. Зараз Ліза вже доросла. У неї кілька разів були кошенята, яких ми дружно всі разом прилаштовували «в добрі руки». Думаю, коли Ліза стане старою, ми залишимо собі одного кошеня, що буде дуже схоже на свою маму. Щоб наша дорога кішка завжди була поруч з нами … Сподіваємось наданий вище художній твір на українській мові про опис домашньої тварини — кота допоміг у написані власного твору про свою улюбленицю.