Перший склад слова, що означає назву пори року

Відповідь:

Літопис?   (літо)

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона.  Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”.  Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво в Щуро­град”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією.  Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!”.

Подробнее - на -

Кожна людина наділена уявою. Ще з раннього дитинства уява починає володіти нашими думками. Вона представляє перед нами картини майбутнього й минулого, існуючого та фантазійного. Уява -  це ніби пензель, завдяки якому ми можемо намалювати речі та явища, яких ще ніколи не бачили.І саме завдяки уяві у людини з’являються мрії. Спочатку, вони зовсім прості і легкоздійсненні. Потім людина починає рости і пізнавати світ, розставляти пріоритети та вподобання. А разом з людиною ростуть і її мрії.  Вони стають ширшими та конкретнішими. Їх кількість неодмінно зростає. Деякі з цих мрій стають цілями, яких людина прагне досягнути в своєму житті,а інші так і залишаються мріями, через свою нездійсненність.Мрії – це ніби квитки у майбутнє життя, и кожен з нас прагне цими квитками скористатися.  Мрій у світі багато, набагато більше ніж самих людей. Хтось мріє бути сильним і хоробрим, хтось прагне  слави та вроди, для когось найважливішим є багатство. Ми уявляємо майбутнє кохання та сімейне щастя, або професію, яку прагнемо опанувати.Важко виділити одну окрему мрію, яку я б вважав(ла) найголовнішою. Для  мене, як і для всіх інших, важливим є моє майбутнє життя. І, звісно, я прагну мати хорошу професію та достаток, люблячу сім’ю та вірних друзів. Я хотів(ла) би жити в добробуті  та ніколи не сумувати, подорожувати і побачити світ. Важко виділити одне, найзаповітніше бажання.  Проте, мабуть, для мене це – правильно вибрати свій шлях, знайти  свою життєву дорогу. Адже,на мій погляд, найголовніше це - не прожити своє життя марно та бездумно.Мрії наповнюю наше життя барвами, вони допомагають нам пізнати себе. Ніколи не можна позбавляти себе мрій, бо людина без них існувати не може.