1-3. Заєць — [за/йец'].
4. Перший склад відкритий [за-], другий — закритий [Йец].
5. Звуків п'ять, букв п'ять, але повної відповідності між ними немає: йотована буква є позначає після голосного два звуки, а м'який знак не позначає окремого звука, а тільки м'якість попереднього звука [ц'].
6. Голосні звуки: [а], [еи] (ненаголошений).
7. Приголосні: [з], [й], [ц'].
8. Приголосні: [й] — сонорний, [з], [ц] — шумні, з них [з] — дзвінкий лйого глуха пара [с]), [ц'] — глухий (його дзвінка пара [дз']). Приголосний [з] — твердий, [ц'] — м'який, [й] — завжди м'який.
9. У цьому слові є чергування голосного [е] з нулем звука: [зайец' зайц'а], так зване — випадне е.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Ускладнено вставним словом речення а а усю худобу пасли на луках на полях чи в лісах б і щось мені болить що це і є Напевно Україна в припливайте до колиски лебеді як мрії г Благословенна будь моя Мово рідна переписний районній у світі цім
объяснение:
його зненацька охопив сумнів: «чи те я роблю, що слід? чи здатний на це? чому так тягне туди, у невідоме? » і він зупинився серед шляху. замислився. огледівся. хоча дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспокій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. а обіч уторованої дороги громадилися вершини, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. до того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди.
і все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. і вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті крутосхили, ні глибокі урвища. він здіймався все вгору і вгору. «божевільний! » — жахалися одні, що спокійно ів гостинцем. «відчайдушний! » — захоплено вигукували інші, які вже
готувалися рушити й собі вслід за сміливцем. «щасливий! » — зітхали ті, які через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. а були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.
що йому до того! він уперто здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. і то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! а йому тоді йшов уже тридцять другий. за спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «сашко». друзі щодня приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. і називали його талановитим, і пророкували йому творче майбуття.
а його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. усе дужче й дужче почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. і однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. залишає мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна — залишає назавжди. із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його на берег чорного моря, у красуню одесу. а вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три заповітних слова:
— хочу стати режисером!