9. Тільки одне в тій каші недобре…. казанки замалі (Остап Вишня А Кома. Б Крапка з комою. В Двокрапка. Г Тире. 10. А ти співаєш… душу всю проймаєш (Л. Костенко). А Кома. Б Крапка з комою. В Двокрапка. Г Тире. 11. Непомітно час минав… непомітно сонце пливло до спокою, розстилаючи червоний світ по траві (Панас Мирний). А Кома. Б Крапка з комою. В Двокрапка. Г Тире. 12.Наші коні іржуть… хомути їм скривавили шиї (Н. Поклад). А Кома. Б Крапка з комою. В Двокрапка. Г Тире. 13.Не повернуть минулого ніколи… воно пройшло і вже здається миттю (М. Рильський). А Кома. Б Крапка з комою. В Двокрапка. Г Тире. 14.Сійся, жито і пшениця… буде діткам паляниця (В. Крищенко). А Кома. Б Крапка з комою. В Двокрапка. Г Тире.

у день старту євро на вулицях києва іноземців можна було зустріти хіба що на хрещатику чи майдані незалежності. ближче до вечора уболівальників суттєво побільшало.

в обідню пору, коли відбувалось офіційне відкриття фан-зони, іноземців було відверто мало, а тому кожен чужоземний фанат одразу ставав телезіркою - вони радо роздавали інтерв’ю українським змі і ділились враженнями про країну.

у більшості з них емоції, пов’язані з україною, позитивні. іноземці щиро зізнаються: рідні вдома, друзі і уся преса переконувала, що їхати сюди небезпечно. але "ризик" себе виправдав: страшилки про хуліганів і проституток, які на всіх, просто "bad publicity".

особливо помітно, що позитивні враження найсильніші у тих, хто приїхав буквально сьогодні чи за день до старту євро. чим більше часу фанати проводили в україні, тим відповідь на питання "що вам тут не ", ставала конкретнішою і предметнішою.

"українська правда. життя" зустріла у центрі міста шведів, голландців, австралійців, бразильців, турків, мешканців кувейту, німців, які одразу ж починали хвалити українських красунь і місцеве пиво.

сем, джеймс і джош з австралії

в україні вже 2 дні, але більшість часу відсипались після переїздів, приїхали на 2 тижні

Тарас шевченко поема миколи вороного «євшан-зілля» розповідає про ту частину історії україни, що стосується княжої доби. описана в ній доля юнака-половця, який потрапив у полон і забув свою батьківщину. така біда, як полон, неволя, необхідність жити в чужому краї, не обходила українців. у воєнних походах потрапляли вони у полон до ворога. під час набігів на київську русь поневолювали наш народ кримські татари, турки, інші вороги, плюндрували землю, забирали в рабство жінок, дітей. вирісши на чужині, діти нерідко забували про свою батьківщину. а дехто з юнаків навіть ставав воїном у чужинському війську. хоч ідеться в поемі про події далекого часу, вона перегукується також із сучасністю. не тільки в період існування київської русі українці змушені були розлучатися зі своєю батьківщиною. наша земля часто переживала важкі часи, коли багатьом людям доводилося шукати кращої долі по чужих далеких краях. народне прислів'я недаремно каже: «нашого цвіту по всьому світу». чимало українців мешкає тепер у росії, сполучених штатах америки, канаді, країнах є половецькому юнакові про рідну землю нагадало чарівне степове євшан-зілля. українці, які не зі своєї волі ставали вигнанцями, розлучалися з рідною землею, брали з собою у далеку, часто важку дорогу те, що могло нагадувати про батьківський край: вишивані рушники і сорочки, насіння чорнобривців та інших квітів. той, кому доводилося бувати в росії, на уралі, не міг не помітити яскравих мальв, що ростуть тут подекуди в селах. яскраві дзвони наших українських квітів ваблять зір і вздовж доріг, і коло білих хат. не треба довго думати, аби зрозуміти: тут живуть або раніше жили українці. у поемі тоненька гілочка степової трави розбудила спляче серце половецького сина. це не просто літературний образ. і в житті також траплялося, що одна-єдина насінина з'єднувала людину з материнською землею. так, як це сталося в оповіданні австралійської письменниці лідії гаєвської-денес «ніжинські огірки». коли виїжджала з дому, її бабуся настя, серед різного небагатого скарбу, що взяла з собою в закордонні поневіряння, поклала вузлик з насінням ніжинських огірочків. думала бабуся, що на чужій землі в неї буде своя українська городина. але сталася прикрість: валізка у дорозі подерлася, насіння загубилося. коли бабуся помітила це, гірко заплакала, та й взялася переглядати речі: може, ще щось втратила? як розгорнула вишивану сорочку, з неї випало одне-єдине огіркове зернятко. аж засміялася з радості бабуся. для одного зернятка не потрібна була велика грядка землі. тому зробила вона невеличку скриньку з дощечок, насипала землі, зернятко спочатку намочила, щоб краще проросло* а потім посадила. росло воно на вікні проти сонця. доглядала за ним бабуся, пильнувала. і таки вродили огірки! було їх тільки три. один бабуся з'їла сама, бо не втрималася: мав він запах рідної землі, за якою скучила. другий овоч дала своєму онукові, щоб маля відчуло смак українського огірочка. а з третього зібрала насіння. його вже вистачило на невелику грядочку. згодом їй знову довелося подорожувати. цього разу через море, до далекої австралії. про насіння ніжинських огірків бабуся не забула, взяла їх із собою. в австралії щоліта сіяла вона на городі ніжинські огірки. ще й людям, які до неї зверталися, насіння давала. хоч на чужій землі виростали овочів а смак мали сеій — український. нагадували про далекий рідний край. закінчуй свою поему «євшан-зілля» микола вороний таким чином: згадав про свою батьківщину син половецького хана, вирушив в темну ніч, в далеку дорогу, байраками та ярами невтомно попростував до рідного степу разом з мудрим старим віщуном.