напишіть твір-роздум на тему "Велика перемога" використовуючи усі види складного реченнятвір 7-10 речень​

Велика Вітчизняна війна… Страшна війна ХХ століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі до останньої краплі крові, вистояли і перемогли. Для України ціна тієї перемоги жахлива – мільйони людських життів, зруйнована економіка. Кожен другий воїн поліг у боях, кожен другий з тих, хто залишився у живих, був поранений. Гоїлися рани, зростали повоєнні покоління… 65 років тому земля нашої нині незалежної держави була звільнена від завойовників. Все менше залишається учасників, ветеранів війни. Честь їм і шана живим! Вічна слава загиблим! Хай не згасає пам’ять про героїв!

Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.

Друга світова війна стала найбільш кривавою в історії людства. Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також усіх жертв.

День пам’яті та примирення та День перемоги символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу і застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Вона скінчилася і найважливішим її підсумком має бути не перемога, а мир.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. Ціною цього стали надзвичайні втрати українців і громадян України інших національностей упродовж 1939–1945 років. Найтяжчі – демографічні, які оцінюють у 8–10 мільйонів осіб.

Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За панування над Україною воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння намагалася продемонструвати на наших землях прихильність до українства. Однак єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.

У Другій світовій війні Україні випала героїчна і разом з тим трагічна роль. Єднання суспільства навколо усвідомлення цієї істини й надалі сприятиме ефективному протистоянню зовнішнім викликам та загрозам.

Сьогодні Україна, як і у роки Другої світової війни є епіцентром протистояння агресору. Україна є важливим чинником європейської безпеки у протистоянні російській агресії

У завідувача діагностичним відділенням лікарні є портативний чорно-білий телевізор.

Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії.

Бійці обступили командувача фронту тісним колом.

На пляжі багато відпочивальників.

Принцип дії гальмувального механізму заснований на використанні сили тертя, що утворюється між гальмовим диском та колодкою.

Представництво регіонального рівня може бути створене згідно з рішенням координувального центру Спілки.

Генеральна рада Британського конгресу звернулася до страйкувальників із закликом повернутись до роботи

Так добре було за містом, «було літо! Жито жовтіло, овес зеленів, сіно склали в копиці, і на зеленому лузі ходив чорногуз на своїх довгих червоних ногах та белькотав по-єгипетськи,— цієї мови він навчився від матері. За полями та луками йшли великі ліси, а в гущавині лісів були глибокі озера. Справді, чудово було за містом влітку!

У сонячному сяйві лежав старий хутір, обведений глибоким каналом. Від стін каналу до самої води росли величезні лопухи, такі високі, що маленькі діти могли сховатись під ними, стоячи на весь зріст. Там було так дико, як у глухому лісі, і там, у своєму гнізді, сиділа качка. Вона висиджувала каченят. Сиділа вона вже давно, їй набридло сидіти, а гості приходили до неї не часто. Іншим качкам було приємніше плавати в каналах, ніж сидіти тут, під лопухами, та кахкати з нею.

Нарешті, яйця почали тріскатись одне за одним.

— Піп-піп! — почулося звідти, і всі жовтки в яєчках ожили й висунули голівки.

— Ках-ках! — відповіла качка. Каченята незграбно повилазили, як уміли, і озирнулись на всі боки під зеленим листям,— мати їм дозволила дивитись скільки завгодно, бо зелений колір корисний для очей.

— Який світ великий! — дивувались малята.

Ще б пак! Зараз для них було-куди більше простору, ніж у яйцях!

— Ви думаєте, що це вже й весь світ? — сказала мати.— Він тягнеться ще далеко, ген по той бік садка, аж до ниви, але там я й сама ніколи не бувала. Ну, ви вже всі тут? — спитала вона, встаючи.— Ой, ще ні! Найбільше яйце і досі лежить… І коли цьому буде кінець? Скоро мені це зовсім набридне,— і вона сіла знову.

— Ну, як справи? — спитала стара качка, що прийшла її одвідати.

— Довго тягнеться з одним яйцем,— відповіла качка-мати, що сиділа,— ніяк не хоче тріскатись. Але подивись на інших,— чи це не наймиліші каченята з усіх, яких ми бачили? Усі як одне — викапаний батько? А він, негідник, навіть не відвідав мене ні разу.

— Ану, покажи мені те яйце, що не хоче тріскатись,— сказала стара качка.— Повір мені, це індиче яйце! Мене теж колись обдурили так, і я мала багато лиха й клопоту з малим. Вони ж бояться води! Я їх ніяк не могла туди загнати; я вже й кахкала й клацала, але нічого не допомагало. Ну, покажи мені яйце! Так і є! Це індиче! Залиш його краще та йди вчити своїх дітей плавати.

— Ні, я ще трошки посиджу,— відповіла качка-мати.— Коли я вже так довго сиділа, то можу посидіти ще трохи.

— Ну, як хочеш! — сказала стара й пішла. Нарешті, тріснуло велике яйце.

— Піп-піп! — промовило пташеня і видряпалося звідти. Воно було таке велике та гидке!

Качка подивилась на нього.

— Яке воно величезне! — сказала вона.— Жодне не схоже на нього. А може, це й не індича!? Ну, та це ми скоро побачимо. Воно увійде в воду, хоч би мені довелось його туди й силою штовхнути!

Другого дня була чудова ясна погода. Сонце виблискувало на всіх зелених лопухах. Качка-мати з усією своєю родиною пішла до канави. Плюсь! — стрибнула вона в воду.

— Ках-ках! — покликала вона, і каченята одне за одним плюснули туди. Спочатку вода покрила їх з голівками,, але вони вмить виринули і зовсім добре попливли.

Ніжки працювали самі собою, каченята всі були на воді, навіть погане сіре пташеня плавало з усіма.

__ Ні, це не індича,— сказала качка,— бач, як гарно

гребе воно лапками, як рівно тримається! Це моє рідне дитя! Ні, справді, воно нічогеньке, коли до нього добре придивитись.

— Ках-ках! Ідіть до мене, я мушу вивести вас у великий світ, представити вас на пташиному подвір’ї. Тільки тримайтесь ближче коло мене, щоб ніхто на вас не наступив, а головне —