Яке із поданих слів не є прикметником: хороший, пофарбований, львівський, батьків? Поясніть чому.

Яке із поданих слів не є прикметником?

Правильна відповідь: пофарбований ( це дієприкметник)

Яке із поданих слів не є прикметником: хороший, пофарбований, львівський, батьків?

Відповідь: слово пофарбований НЕ прикметник тому, що воно є дієприкметником.

Пояснення:

Дієприкметник-це форма дієслова, яка виражає ознаку предмета за дією або станом та відповідає на питання яка? який? яке? які? Наприклад: прочитаний, посивілий, засохлий, запланований та інші. Також дієприкметники поділяють на активні і пасивні.

Якщо говорити про слово пофарбований , то воно відповідає на питання який? (що зазвичай характерно для прикметника) і походить від дієслова пофарбувати. Тому пофарбований-це дієприкметник (а точніше-пасивний дієприкметник).

ответ: Діалог - дискусія 10-15 речень про двох дівчаток та сукню в магазині

- Олесю, як тобі ось ця сукня? (Галя)

- Мені здається тобі не буде пасувати. (Олеся)

- Чому це Галя? Мені вона подобається.

- Бо вона не підходить до твоїх туфель.

- Але я ж можу купити до них туфлі.

- Ну добре. А мені ось це подобається. Як тобі?

- Воно не стильне, а ще воно тебе буде повнити.

- З чого ти це взяла?

- Бо в моєї подруги Каті є така ж сукня і на ній вона виглядає якось не дуже гарно.

- Але ж я не Катя. Я впевнена, що вона буде пасувати мені зараз одягну, побачиш.

- Добре я чекаю тебе.

- Ну як?

- Знаєш я була не права, вона тобі ну дуже пасує.

- А я ж казала тобі, що це найкращий вибір.

- Добре, ходімо до каси.

- Я тільки за.

Выбери несколько себе предложений.Думаю, що недарма мову називають душею народу. Як і всяку душу, її треба вміти зберегти чистою і красивою. І вона, як і душа, тільки одна, одна для кожної нації. Хто ж винний у тому, що велика частина населення України розмовляє російською мовою? Хто винний у тому, що дотепер українська мова на вулицях нашого міста сприймається оточуючими як щось надзвичайне? І чи потрібно шукати винних?

1994 року я йшла «перший раз у перший клас». І, до речі, у клас, де викладання велося українською мовою. Не буду приховувати того, що деякі знайомі моїх батьків, довідавшись про це, крутили пальцем біля скроні і називали мене «нещасливою дитиною». А я тим часом жваво читала вірші і розповідала правила з математики найчистішою українською мовою. І зовсім від цього не страждала. Не страждаю і зараз, адже я, як і раніше, навчаюся в класі, де викладають українською. З мамою, батьком і друзями я розмовляю російською мовою, з бабусею і дідусем — українською. Ніяк не можу зрозуміти, яка ж мова мені рідна... Вони обидві мені однаково дорогі. І тією і іншою я відмінно володію. І та і інша мені подобається. Так яка ж для мене рідніша, ближча? Треба розібратися. Отже, за національністю я українка, тобто, за логікою речей, моя рідна мова — українська. Ні, мабуть, без російської я не можу жити. Тоді, напевно, російська і є рідною? Але й українську я люблю і вважаю її зовсім не гіршою за російську. Я не можу відмовитися ні від тієї, ні від іншої. Та й навіщо? Відмовитися від російської тільки через те, що Україна тепер незалежна? Або відмовитися від української через те, що хтось вважає її «непрестижною», чи що? Українська — офіційна мова нашої країни, і це добре. Але багато хто звик розмовляти російською, і це, на мій погляд, зовсім не погано.

Українську мову століттями принижували, придушували і навіть оголошували «неіснуючою». Але вона витримала всі випробування. Знову наш народ знайшов її і тепер вже точно не втратить. «Співуча українська мова» звучить з динаміків магнітофонів і телевізорів уже майже нарівні з російською. Активно зараз розкуповуються і книги українською. І нехай хтось соромиться її. Це проблеми людини, а не мови. А особисто я не хочу кривдити ні тієї, ні іншої. Для мене обидві ці мови рідні.