Я думаю, що кожна людина за своє життя прочитала хоч кілька книг. А навіщо, з якою метою ми їх читаємо? Для того, щоб просто зайняти вільний час, розважитися, помріяти? Чи для того, щоб дізнатися щось нове, навчитися чогось, розвинути свої здібності? Звичайно, і для того, і для іншого. Тож, якщо книга здатна чогось навчити, можливо, вона може і чиєсь життя змінити? Де тут займенники? Підкажіть будь ласка

Осінній ліс! Хто з нас не гуляв в осінньому лісі, не милувався красою опалого листя, золотавим килимом, що укутав землю.

Саме восени в лісі все стає казковим і незвичайним. Багряне листя осики схоже на достиглі яблука, жовте листя верби — на кораблики, а листя клена — на золоті зірки. Блищить на сонці сріблисте павутиння, червоніють яскраві кетяги горобини. На лісовій галявині ще можна знайти підберезники, рожеві сироїжки, слизькі грузді, запашні рижики. На старих великих пеньках тиснуться один до одного опеньки. У лісовому струмку вода настільки прозора, що видно кожну травинку. Гарно в осінньому лісі.

Свіже і прозоре повітря. Голубіє небо. Сонце пестить. Але ось налетів раптово вітерець, і зашумів ліс, зашепотіли берізки, заскрипіли своїми могутніми верхівками сосни.

Про що шумиш ти, осінній ліс?

Можливо, прощаєшся із сонячним літом, з теплими днями золотої осені? Про що шепочуть листя берези, клена, осики, кружляючи в повільному танку й опускаючись на землю, укриваючи її різнобарвним килимом? Шумить ліс, перемовляються дерева, прощаються із ще теплим сонцем, блакитним небом, зграями птахів, що летять на південь.

Прощайте, сонячні дні, літні дощі, лісові квіти, трави. «Прощай, до зустрічі з весною», — ніжно шепочуть білокорі берізки своєму суворому другові дубу-мовчуну.

Незабаром спорожніє ліс, скинуть своє убрання дерева. Стане голо, порожньо. У далеку путь збираються дикі гуси. Розрізаючи синь неба, підніметься високо клин журавлів.

І ліс шумить, прощаючись з осінню, готуючись до холодної і сніжної зими. 

Здавна в народі кажуть: яка криниця - такий і господар, який поріг - така й господиня. У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. І особливо це стосується криниць - цих найевятіших місць. Як тут не згадати прекрасний народний звичай. Майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їхню невгамовну течію прихо-рошено турботливими руками. Над колодязями зводили всіляких форм дашки. Вони мають і практичну доцільність -вода завжди залишається чистою.